В юності отець Іван Хміль мріяв стати актором, проте до театрального не вступив. Пішов навчатися у семінарію в Дрогобичі, а потім у Львові. У 1996 році отець Іван висвятився на священника. А через 22 роки став капеланом Національної гвардії України.
«Моє життя змінилось у 2014 році, коли почалась війна. Я просто мусив бути поруч зі своїми земляками, підтримувати їх і допомагати. Коли у військовослужбовця у руках зброя, то це змінює його світосприйняття. Я вважав, що священник мусить бути в зоні бойових дій для того, щоб нагадувати, що військові повинні залишатися людьми. Саме під час подорожей на схід України я зрозумів, що не можу бути просто священником. Моє покликання – капеланство», – розповідає отець Іван Хміль.
З 2015 року отець Іван регулярно відвідує зони бойових дій, привозить військовим гуманітарну допомогу, підтримує їх духовно і матеріально. У 2015 році Глава Української греко-католицької церкви Блаженнійший Святослав нагородив його «Хрестом військового капелана».
«У серпні 2015 року я був під Маріуполем разом з добровольчими батальйонами. Лише через кілька місяців повернувся на парафію. Відтоді я почав тісно співпрацювати з добробатами. Ми збирали необхідне й відправляли їм. У грудні 2015 року мене нагородили «Хрестом військового капелана» за відданість і вірність у звершенні капеланського служіння серед військовослужбовців. Потім я увійшов у склад департаменту військового капеланства, де брав участь у тренінгах, відвідував різні військові частини, проводив молитви й бесіди», – ділиться спогадами священник.
У 2018 році отець Іван Хміль приєднався до лав Національної гвардії України.
«Це вже був інший бік капеланства – я почав їздити на ротації з військовими. Перша моя поїздка була з психологом нашої бригади, відтоді ми працюємо в тандемі. Я тоді побачив, наскільки важливою є співпраця капелана з психологом. Людина складається з тіла, душі й духу. Психолог працює над душевним станом, священник над здоровим станом духу, а лікар має справу із фізичним здоров’ям», – розмірковує отець.
Окрім капеланства, отець Іван має активну життєву позицію й займається волонтерською діяльністю. Священник вважає, що капеланство й волонтерство дуже схожі.
«Волонтерство присутнє у кожній парафії й кожній церкві, адже служіння Богу відбувається через служіння людям. З самого початку війни ми спільно з парафіями у Рівному й Здолбунові шукали амуніцію, ліки й речі першої необхідності та відвозили все це на передову. Відправляючись на ротацію, я завжди і по максимуму збираю все необхідне», – розповідає отець Іван.
Група інформації і комунікації Західного ОТО
