Протоієрей Микола Візер – перший капелан 27 Печерської бригади Нацгвардії. До становлення військовим священником отцю Миколаю прийшлось неодноразово побувати на лінії фронту, щоб зрозуміти свою місію та тернистість капеланського шляху.
З початком війни між Україною та росією в червні 2014 року мого близького товариша мобілізували для відбиття збройної агресії. Приблизно місяць потому я отримав від нього дзвінок, в якому мій друг мав до мене прохання – надати духовну допомогу через те, що на той час я вже був священником. Це й стало першим поштовхом і переломним моментом в моєму житті. Незабаром я прибув у район Маріуполя, де й базувалися наші бійці. І саме там духовна допомога була як ніколи потрібна, адже багатьох солдатів бентежило питання «чи правильно те, що захищаючи країну вони знищують ворога?»
Після багатьох бесід ми з воїнами дійшли згоди, що є промисел Божий і Божа воля, а цей чинник на війні однозначно треба брати до уваги. Адже Господь каже: «Стійте, будьте сміливі й Господь переможе за вас».
Далі я розповів їм євангельську історію про те, як вартові прийшли заарештовувати Ісуса Христа в Гетсиманському саду, та апостол Петро, вихопивши меч, захищав Ісуса Христа. На що Господь сказав: «Поклади меч свій, тому що той, хто взяв меч – від меча загине». Тут мова іде про дві людини: одна людина взяла меч, щоб творити беззаконня, а інша людина взяла меч, щоб це беззаконня покарати. Також апостол Павло в посланні до римлян говорить: «Той, хто творить зло, повинен боятися того, хто носить меч, тому що той, хто носить меч має владу покарати того, хто творить зло». А найголовніше, про що нам говорить Господь є слова: «Немає більшої любові, коли хто душу покладе за братів своїх».
Таким чином я зрозумів, що священник повинен бути там, де він найбільше потрібен. І після цієї поїздки моє життя набрало зовсім іншого сенсу і я почав приїздити до воїнів просто для того, щоб їх посповідати, помолитися за них, допомогти в душевній скруті».
Зі створення Синодального управління військового духовенства у 2015 році у житті військових священників багато що змінилось – вони вже не були волонтерами, а на посаді військових капеланів стали виїжджати на ротації. У свою першу ротацію отець Микола був направлений до міста Маріуполь, а звідти у село Сартана, де разом з бійцями 36 окремої бригади берегової охорони два місяці виконував свій обов’язок.
На основі набутих знань у своїх відрядженнях – місіях я написав першу книгу «Практичні поради капелану за стандартами НАТО». В цій книзі було описано те, що відбулося зі мною, те, через що я пройшов та що відкрив для себе. В ній я передав знання для тих, хто бажає працювати із воїнами.
У 2017 році вже сталося так, що військові формування почали брати до своїх частин священників на посаду капеланів. Саме цього року я був запрошений командуванням військової частини 3066 і зарахований на посаду військового священника – першого капелана в бригаді. Після цього у вересні відбулась ротація в котрій я з Батальйоном оперативного призначення імені генерала Кульчицького Національної гвардії України відправився у місто Попасна. Це була моя перша ротація на посаді капелана військової частини».
Після повернення з ротації на плечі отця Миколи впала тяжка й копітка праця щодо створення та започаткування в частині служби капелана.
Праця організовувалась у різних галузях: зі солдатами строкової служби, окремо з молодим поповненням, також окремо із воїнами, які виїжджають на ротації або повертаються з них, а також з їхніми сім’ями, дітьми. Важливим стало й спілкування з родинами військовослужбовців строкової служби та з офіцерським складом бригади. Немаловажним стала й організація роботи з гвардійцями, які знаходяться на реабілітації в шпиталях.
Таким чином я намагався робити все, щоб на сьогодення було успішно впроваджено службу військового капелана в частині».
Результати своєї праці та отриманий за 5 років досвід військового священства протоієрей Микола Візер виклав у працю «Особливості несення служби військового священника», яка наразі існує в трьох книгах. Але на цьому автор не планує зупинятись, а готує матеріал для четвертої книги, одна зі запланованих назв якої «Комбат-тест капелана». Чому «комбат-тест»? Тому, що росія розпочала повномасштабну війну проти України…
Перші дні були переповненні молитвою та працею. Спочатку праця велася по обороні військової частини, далі я виходив на блокпости й разом з киянами наповнював мішки піском для укріплення блок-постів, в той час, як наші воїни несли бойове чергування. Можу сказати, що весь народ України, всі люди проявили оскал і спротив ворогу, тому що всі, хто залишився в місті Києві, були готові воювати за своє. І коли мене запитали про те, чи готовий я захищати своє рідне місто, то сказав, що звідси мене можуть тільки винести, а сам добровільно я не піду й буду зустрічати ворога.
Надалі моя задача полягала в тому, щоб приїжджати на місця несення служби військовослужбовців, спілкуватися з ними, проводити молитву, за потребою і сповідь, причащати наших гвардійців. Пізніше я почав виїжджати на бойові позиції, служили з іншим капеланом літургію для військовослужбовців, надавати їм духовну опіку. Також продовжувалась співпраця і з волонтерами.
На сьогодні ми маємо те, що ворог давно вже втік з тих позицій, з яких він хотів зайняти Київ. Але це не кінець війни й наше служіння не закінчується ні на мить.
Всім захисникам України я бажаю Божого благословення та Ангела Хоронителя. Тільки разом і з Божою допомогою переможемо ворожу сила, адже за нами правда!».
