Танкова рота у складі 14 БрОП «Червона Калина» НГУ була сформована на другому році повномасштабної війни. Та протягом нетривалого часу підрозділ встиг пройти горнило тяжких боїв, випробувати різні тактики дій в умовах новітньої війни і здобути бойову славу. Двом його бійцям, Анатолію Липчею і Павлу Лисиці, присвоєно найвище в державі почесне звання – «Герой України». Обидва танкісти удостоїлись його посмертно, та за своїх побратимів рота з неформальною назвою «Вовча зграя» помстилася рашистам стократно.

Загартовані в південному пеклі

Тривалий час бойовим колективом командував офіцер Віктор Вовк із позивним Вожак, звідси – і самоназва роти. Її формування розпочалося у квітні 2023 року. Невдовзі бійці отримали танки Т-72 від однієї з дружніх європейських держав. Якийсь час пішов на те, щоб у заводських умовах «обшити» машини динамічним захистом, підготувати їх до бойової роботи. Паралельно проходили навчання екіпажі.

Уже влітку 2023-го «Вовча зграя» у складі бригади «Червона Калина» вирушила воювати на Запорізький напрям. Бойове хрещення танкісти проходили в надскладних умовах. Контрнаступу на півдні завадила добре організована багаторівнева оборона окупантів. Через шалену щільність мінувань танки не могли рухатися по полях і мусили діяти лише на визначених маршрутах, які до того ж були пристріляні ворогом.

Та попри все, в районі Вербового й Роботиного Запорізької області «Вовча зграя» успішно нищила склади БК, техніку, живу силу ворога, допомагала суміжним підрозділам у взятті важливих висот. Росіяни активно застосовували протитанкові керовані ракети, тому танкісти підрозділу відкоригували свою тактику. Недаремно танк називають снайперською зброєю серед артилерії. Бійці роти підтвердили це точними ударами по рашистах із закритих позицій. Побратими із ЗСУ – передусім десантники, що діяли в цьому районі, – з вдячністю відгукувалися про танкістів «Червоної Калини».

На жаль, влітку 2023-го підрозділ зазнав і перших втрат – один екіпаж машини загинув у бою, інший потрапив у полон (згодом бійці повернулися в Україну під час обміну).

У 2024 році, після окупації Авдіївки, російські війська тиснули на Покровському напрямку. Плани захоплення Покровська і вихід на адмінмежу з Дніпропетровщиною давно вже були ідеєю фікс для кремлівського фюрера, і ресурсів на це загарбники не шкодували. Наступали по горах трупів власних солдатів, але не зупинялися. Влітку 14 бригаду НГУ було оперативно переведено на цю ділянку фронту для посилення оборони.

«Вовчій зграї» на Донеччині довелося діяти дуже динамічно, практично з коліс. Бо часу на розквартирування і тому подібне не було, – згадують танкісти. Масований наступ ворога тут відбувався в умовах іншого типу місцевості, ніж на півдні. Ландшафт Донеччини з горбами, низинами та численними посадками ускладнював роботу з дальньої дистанції. При цьому значної загрози від ПТУРів не було. Тож тактика застосування танків тепер полягала в тому, щоб виїжджати на відстань прямого пострілу і розносити ворожі позиції, групи штурмовиків та техніку. Часто дистанція до ворога складала лише 50-100 метрів! А екіпажі мали по кілька бойових виїздів на день.

Доля танкіста в сучасній війні

Навідник-оператор танка Віталій із позивним Арнольд у 2015 – 2016 роках брав участь в АТО як піхотинець. Воювали разом із двоюрідним братом Юрієм у складі ЗСУ. З початком повномасштабної війни обоє приєдналися до лав Нацгвардії за мобілізацією. Через рік перевелися до танкової роти 14 бригади НГУ, ставши членами одного екіпажу – Юрій командував танком, а Віталій керував гарматою 125 калібру.

На Покровському напрямку влітку 2024-го ворог штурмував великими силами, і посадки часто переходили з рук у руки. Ми танками розбивали російську піхоту і не давали їй закріпитися на позиціях. А за нами вже заходили піхотинці – десантом на бронетехніці. Вдавалося підбивати й техніку противника – наприклад, якось спалили БМП, яку русня ховала в посадці, – розповідає Арнольд про тогочасні бої.

За його словами, перед виїздом на завдання завжди є мандраж, але в бойових умовах він зникає. Уже після повернення на базу часом знову стає лячно – від думки про те, що могло статися. Адже танки – пріоритетна ціль для ворожої піхоти та операторів дронів, і хоч вони самі по собі є грізною зброєю, та в сучасній війні ці машини також стають вразливими.

Одного разу, коли Т-72 братів стояв у засідці, в нього влучив FPV-дрон. Кумулятивний боєприпас пропалив башту. Весь екіпаж дістав контузії, але бійці змогли завести танк і виїхати в безпечну зону. На жаль, фортуна на війні мінлива. У 2025 році танкісти потрапили під масований обстріл КАБами. 22-річний механік-водій загинув. Командир танка Юрій – двоюрідний брат Віталія – зазнав тяжкої травми спини і досі перебуває на лікуванні. Однак чоловіки не шкодують про те, що обрали службу саме в танковому підрозділі. Адже «Вовча зграя» на складному Покровському напрямку зробила дуже багато для стримування ворога.

За період літа 2024 року результативна робота танкового підрозділу допомогла піхоті закріпитися і вкопатися, щоб далі тримати оборону й бити ворога з повною віддачею. У ті літні місяці бронегрупи «Червоної калини» – танки та БМП – поховали близько бригади рашистів.

Танк – точна зброя

Іще один боєць танкової роти Олександр має позивний Ювелір. Не важко здогадатися, що в цивільному житті він займався ювелірною справою. У 2023 році розпочав службу в лавах НГУ як піхотинець, перевівся в танкову роту, здобув фах навідника-оператора.

Ця спеціальність – найвеселіша. Бо навідник безпосередньо веде вогонь по ворогу. А танк є точною зброєю. І коли він працює – це реально страшно. На Покровському напрямку окупанти просочуються, як таргани, намагаються накопичуватися в укриттях. Ми з танка поклали не одну їхню штурмову групу разом із будівлями, в які вони залазили, – згадує Ювелір.

Але на війні як на війні – поки ти полюєш на ворога, він також полює на тебе. 19 серпня 2024 року екіпаж Олександра їхав на завдання – «розібрати» посадку разом із «орками». Але по машині влучив ворожий ПТУР – танк загорівся.

Вогонь був просто наді мною. За мить від футболки на мені лишився тільки комірець. А я ще навіть не відчув, що горю! Ми везли з собою повний боєкомплект, і треба було негайно евакуюватися з машини, поки він не здетонував. Коли вискакували з танка, механіка-водія ще й поранив FPV-дрон, – розповідає Ювелір про той важкий день.

Гвардійців на певний час урятував протитанковий рів, яким вони пересувалися. Але потім довелося перетинати поле, ховатися від дронів які кишіли навколо. Як на зло, у механіка-водія почалася масивна кровотеча з пораненої руки, а всі аптечки й турнікети згоріли в танку.

Треба було дуже швидко діяти. Я зняв шнурки зі своїх берців, і ми перетягнули її. Це спрацювало. У підсумку ми всі змогли врятуватися, і побратим не втратив руку. Але верхня частина моєї спини була суцільним опіком. Довелося довго лікуватись. Я повернувся на службу, але поранення унеможливило роботу в танку. Тому у своїй роті я став зв’язківцем. Тут знадобилася моя професійна освіта регулювальника радіо/електроапаратури та техніки, – додає Ювелір.

Стояти за своїх

Розвиток безпілотних технологій змінив реальність бойових дій. Рота «Вовча зграя» на своєму досвіді відчула цю трансформацію війни. Застосування гвардійських танків у тандемі з безпілотниками, які їх супроводжують до вогневого рубежу і коригують їхній вогонь, підвищило ефективність підрозділу. Водночас гостро постало питання захисту бойових машин від ворожих дронів. Щоб мінімізувати ураження від FPV, ще в 2024-му році танки оснастили ефективними засобами РЕБ, які працюють від генераторів. У відповідь ворог постійно експериментував із частотами, щоб обходити цей захист. Протягом 2025-го на полі бою ставало дедалі більше дронів на оптоволокні, проти яких радіоелектронна боротьба недієва. Танкісти знову мусили відкоригувати тактику.

У нинішніх умовах бойові виїзди танків відбуваються переважно в дощову погоду або при поривчастому вітрі, коли дрони, в тому числі оптоволоконні, не можуть вільно літати. Завдяки раптовим ударам вдається розбивати бліндажі та укриття ворога, знищувати його піхоту. Тим часом тривають пошуки ефективних способів антидронового захисту кожної машини із системою ідентифікації та збиття БПЛА. Перші розробки вже є, але до готових рішень справа не дійшла.

Попри всі об’єктивні труднощі, з якими стикаються танкові підрозділи, залишатися в строю для танкістів – почесно. Командир танка з позивним Сивий повернувся на фронт після полону. Машину Сивого підбили під час бойового завдання наприкінці липня 2023 року на Запоріжжі. Екіпаж пробув у полоні до весни 2025-го.

У полоні в окупованій Горлівці ми відчули, що встигли добре дати «прикурити» окупантам. Бо злість на нас була велика. Побої терпіли щодня. Полонених також змушували вчити російські пісні – типова практика «перевиховання». Але от що мене здивувало. Працівники колонії – «днрівці», колишні громадяни України – при нас славили росію, але в розмовах між собою згадували, що «при Україні» їм жилося краще. Вони могли собі дозволити більше, ніж зараз за російські рублі. Ми також пересвідчилися, що коли у колонію приїздили російські спецназівці, до «днрівців» вони ставилися як до третього сорту. Ці зрадники ніколи не стануть своїми в росії, – підкреслює Сивий.

Полон навчив його понад усе цінувати свободу і своїх братів по духу. Щоб зламати українців, росія намагається нас роз’єднати і деморалізувати. Тому треба міцно триматися за своїх – тільки так ми вистоїмо, – переконаний Сивий.

За матеріалами видання «Гвардія»