У попередньому номері журналу заступник командира інженерно-позиційної роти 12 бригади спецпризначення «Азов» НГУ лейтенант Шульга розповів про перехід від громіздких ВОПів до розосереджених позицій на відділення та одиночних «стаканів». У цьому випуску ми продовжимо знайомитися із секретами сучасної фортифікації та з’ясуємо, як правильно зводити бліндажі, непомітні для ворожих дронів.

Укриття в укритті

Якщо в лісосмугах воїнів рятують замасковані «стакани» та підземні тунелі, то в межах населених пунктів основним способом приховати особовий склад стають бліндажі під будинками. Звичайні погреби, які військові нерідко використовують як укриття, мають суттєвий недолік – один вхід. Під час обстрілу його може завалити уламками, фактично перетворивши сховище на пастку. Тим більше, що у прифронтових містах і селах окупанти цілеспрямовано руйнують будівлі, намагаючись позбавити українських військовослужбовців будь-якого захисту.

Бліндаж під будинком – це фактично укриття в укритті. Навіть якщо будівлю зруйнують, саме сховище під нею, найімовірніше, залишиться цілим. А після обвалення будинок ще й додатково замаскує його. Ворог навряд чи здогадається, що під купою будівельного сміття може хтось жити. Для нього це буде просто чергова знищена споруда без жодних ознак активності», – пояснює Шульга.

За його словами, справжньою знахідкою для інженерів стає погріб, розташований поруч із будинком. Якщо з’єднати його з бліндажем підземним ходом, укриття одразу отримує запасний вихід, що суттєво підвищує шанси особового складу під час обстрілів. Будівництво такого тунелю має свої особливості: через кожні пів метра встановлюються рамкові опори, а сам хід починають не впритул до кута бліндажа. Відступ щонайменше 50 сантиметрів дозволяє не послаблювати міцність конструкції.

Водночас далеко не кожен будинок підходить для облаштування такого укриття. Багато залежить від типу фундаменту та конструкції перекриттів. Наприклад, будинки на пальовому фундаменті для цього не придатні. Не найкращим варіантом є й перекриття з вапнякового каменю – під час обстрілів воно може обсипатися всередину. Натомість найкраще підходять будинки зі стрічковим та стовпчиковим фундаментом, де повноцінний бліндаж фактично облаштовують просто під підлогою. Якщо ж будівля стоїть на монолітній плиті, спуск доведеться пробивати перфоратором, а вже потім виконувати підкоп під будинок. Роботи в такому разі значно складніші, зате захисники отримують надзвичайно міцне перекриття. Проте навіть у такому бліндажі обов’язково встановлюють опорний каркас, який підсилює конструкцію та захищає укриття від обвалу.

Інженери – художники поля бою

Якщо бліндаж доводиться облаштовувати в лісосмузі, робота починається з маскування. Над місцем майбутнього укриття натягують маскувальну сітку, аби не видати позицію ворожим дронам. Важливо правильно підібрати її під місцевість. Якщо колір маскування надто контрастує з навколишнім фоном, сітку інколи спеціально вимочують у багнюці чи калюжах, щоб вона виглядала природніше. Гілки, листя та інші природні елементи для маскування також заготовляють якомога далі від позицій. Якщо зрізати рослинність поруч із власним укриттям, на місцевості з’являться підозрілі «лисі плями», які привернуть увагу противника.

Паралельно з маскуванням детально слід продумати логістику. На шляху до майбутньої позиції облаштовують декілька укриттів, а також визначають місця, де можна сховати колоди та інструменти. Розташовувати їх треба з розумом: достатньо близько, щоб тягати все на собі, але й не настільки поруч, щоб видати саме укриття.

Я часто кажу побратимам: хлопці, ви інженери, а значить – художники. Вмикайте уяву!» – усміхається Шульга.

Ця творчість починається ще до першого помаху лопати – на етапі вибору місця для майбутнього бліндажа. Універсального рецепта тут немає, адже все залежить від рельєфу, бойової обстановки та характеру ґрунту. Втім, варто уникати низин біля водойм, де накопичується волога, а також вершин висот, добре помітних для ворога. Найкраще для укриття підходять ділянки на зворотному від противника схилі з глинистим або суглинковим ґрунтом. Піщані ж ґрунти легко обсипаються і потребують додаткового укріплення стінок.

Не менш важливою є швидкість, з якою підрозділ здатен перетворити задум на готову позицію. Що менше часу триває будівництво, то менше шансів для його виявлення противником. На темп робіт безпосередньо впливає якісний інструмент. Добре заточені лопати з міцного металу відомих світових брендів дозволяють копати швидше й виснажуватися значно менше. Допомагають підтримувати темп роботи і звичайні ізотоніки – спортивні напої для швидкої гідратації, котрі реалізовуються як у готовому вигляді, так і в таблетках та порошках для розчинів. Вони містять воду, вуглеводи та електроліти (солі натрію, калію, магнію), концентрація яких збігається з плазмою крові. Це дозволяє їм засвоюватися значно швидше за звичайну воду. До речі, найпростіший ізотонік у польових умовах – 300 мл фруктового соку, 200 мл води та дрібка солі.

Але швидко викопати бліндаж недостатньо – не менш важливо правильно його спроєктувати. Для піхоти укриття повинно мати щонайменше два виходи, спостережний пункт і сполучення з іншими позиціями. Фактично кожен бліндаж має бути готовим у разі потреби перетворитися на оборонну споруду. Перший накат влаштовують врівень із поверхнею землі, щоб покращити маскування й уникнути високого бруствера, який з повітря виглядатиме як курган. Вхід зазвичай роблять Г-подібним: один поворот добре, але два – ще краще.

Ворожих дронів зараз дуже багато. На кожному повороті можна повісити ковдру, щільне покривало або облаштувати двері. Кожна така перешкода збільшує шанси вижити та значно ускладнює роботу оператору FPV-дрона», – пояснює гвардієць.

Для додаткового захисту територію навколо входу часто затягують рибальською сіткою в радіусі 7–10 метрів. Вона майже непомітна з повітря, але здатна зупинити дрон. Не менш важливою є вентиляція. Вона потрібна не лише для притоку свіжого повітря. Застосування ворогом отруйних газів стало буденністю на фронті. Не можна допускати їхнього накопичення всередині укриття. Для цього використовують звичайні каналізаційні труби діаметром 100 міліметрів. Одну встановлюють знизу для притоку повітря, іншу для витяжки зверху. Щоб не демаскувати позицію, їх не виводять вертикально вгору, а прокладають під кутом і ретельно маскують.

А щоб після першої ж зливи бліндаж не перетворився на басейн, необхідно подбати про дренаж. Для цього перед входом викопують водовідвідну канаву, а поріг підіймають щонайменше на 15 сантиметрів. Усередині підлогу зазвичай настилають із колод або дощок на лагах, щоб не доводилося стояти у воді.

У сучасній війні дрібниць в облаштуванні укриттів не буває. Кожне рішення – від вибору місця до конструкції вентиляції – напряму впливає на шанси воїна пережити обстріл.

Хоч би що говорили про війну дронів, лінію фронту досі утримує і змінює саме піхота. Тому виживання піхотинця має залишатися головним пріоритетом для всіх, хто будує оборону», – підсумовує Шульга.

За матеріалами видання «Гвардія»