«Бог створив людей сильними та слабкими, а полковник Кольт ці шанси вирівняв» – улюблений вираз гвардійця Дмитра. Завдяки якому побратими, з якими він виконував бойові завдання в Рубіжному прозвали його Кольт. Під час звільнення Харківщині він вже був з позивним Монах.
До початку повномасштабного вторгнення Дмитро працював на шпалерній фабриці. Післі вторгнення вирішив: йду до війська. Наступного дня він зі всіма необхідними документами був у військовій частині та наполягав прийняти його до лав Національної гвардії України. Так Дмитро й опинився у війську.
До лав Національної гвардії потрапив добровольцем. Вже шостого березня Дмитро став у стрій з побратимами 31-ї бригади ім. Олександра Радієвського.
Квітень 2022 року. Рубіжне. Кольт згадує:
«Наше завдання було утримати позицію поблизу заводу «Зоря». Обстріли з боку росіян не припинялись ані на хвилину. Вони використовували різноманітне озброєння: танки, артилерію, авіабомби, мінометні розрахунки, піхоту, але прорвати лінію оборони в окупантів не виходило. Тоді вони нічого не придумали, як застосувати авіабомбу та підірвати бочку з азотом та піти у наступ. Але їх спроба була марна, ми дали гідну відсіч. Десь через тиждень, вони підірвали іншу бочку з азотом. Такого звуку від вибуху я не чув ніколи. Бог був на нашому боці й більшу частку хімічних речовин вітер відніс на бік окупантів. Наступного дня була тиша».
Безслідно для бійців це не пройшло, з опіками дихальних шляхів та легенів різного ступені тяжкості вони потрапили до шпиталю. Тиждень реабілітації та боєць повернувся в стрій.
«Одного разу, до нас звернулись хлопці з аеророзвідки, вони просили прикрити їх під час виконання завдання у сірій зоні. Необхідно було дізнатись кількість живої сили та техніки ворога. Звісно, ми вирушили з ними. Діставшись до об’єкта – це був завод та обравши зручну локацію, побратими підняли дрон. Яке було наше здивування, коли ми побачили на цій промзоні декілька військових. Зброя була напоготові. Сумніви розвіялись, коли хлопці почали розмовляти нашою солов’їною мовою. Виявилось – це бійці бригади оперативного призначення НГУ з Гостомеля. Згодом ми зрозуміли, що ми не в сірій зоні, а обійшли ворога з тилу. Нас прорахували та повертались ми з завдання вже під прицільним вогнем мінометів, танків, артилерії. Повернулись всі й завдання було виконано» – згадує Кольт.
У липні 2022 року підрозділ Дмитра вирушив звільняти від окупантів Харківську область. Ворог використовував РЕБ (радіоелектронна боротьба) за для того, щоб ми не мали можливості обмінюватись інформацією та узгоджувати спільні дії. Це було лише частковою перешкодою, адже наші зв’язківці швидко та справно налаштували канали зв’язку. Основним завданням був штурм Дементіївки, після звільнення цього населеного пункту була Гоптівка та інші окуповані селища Харківської області.
Монах згадує:
«Звільнили Алісівку та розташувались в одному із приватних будинків. Ми розуміли, що в цьому будинку базувались окупанти. Ми навели порядок, речі господарів зібрали та сховали, там були старі фотокартки родини – це найцінніше збереження історії. Згодом приїхав господар. Йому близько 70-років. Чоловік дізнався, що його селище звільнили українські війська від окупантів та відвідав рідну оселю. Він щиро дякував та здивувався, коли побачив збережену історію родини».
Після звільнення Харківської області підрозділ Дмитра вирушив на бойове завдання до Кремінної. Наші позиції та позиції ворога розділяли лише 100 метрів. Вони постійно намагались штурмувати. Для прориву використовували: Т-90 танк, міномети 120 мм, АГС, а потім йшла піхота. Ми захищали наші позиції, з сусідніх позицій побратими допомагали з мінометів класти ворога. В одному із таких жорстких боїв Дмитро отримав поранення. Поруч з ним вибухнула міна 120 мм. Він отримав 9 поранень, два в голову, відірвана кінцівка, важку контузію, але до останнього знаходився на полі бою. А потім була евакуація.
«Мене врятував побратим, витягнувши живого, але без свідомості з бою. Згодом я дізнався, що він загинув в тому бою. Ціною власного життя врятував моє. Низький уклін його рідним та близьким та вічна пам’ять герою», – з хрипотою в голосі каже Дмитро.
Деякі уламки залишились в тілі Дмитра, лікарі кажуть, що чіпати їх небезпечно. Завдяки професійним діям медиків, Дмитру врятували кінцівку. Попереду тривала та довга реабілітація.
Після важкого поранення, цей велетень з добрими очима, посміхається, жартує і не залишає надію повернутися на поле бою, щоб помститися за побратимів, дітей, жінок, за знищені міста та села, за весь біль, який принесла росія.
Група інформації і комунікації Центрального ТУ
