У війні, яку веде росія проти українського народу за допомогою артилерії, танків, безпілотників і крилатих ракет, роль снайпера часто відводиться на другий план. Хоча вони, як вузько направлені спеціалісти, виконують надважливі завдання на полі бою.

Поки хлопці налаштовують зброю до тренувань, маємо час поспілкуватися про особливості застосування снайперів в умовах лісу. Зараз вони виконують завдання в Серебрянському лісництві. Його ще жартома називають «ліс чудес».

Підходимо до підтягнутого, спокійного воїна, який стоїть на вихідному рубежі в очікуванні побратимів. Цей кароокий хлопчина в панамі має позивний Зевс. Він командир відділення снайперів, один з тих, на кого росіяни полюють з особливою старанністю. До повномасштабного вторгнення він займався відеомонтажем, автоспортом, музикою та полюванням. Саме в останньому знайшов себе у війську.

«Ми спостерігаємо, виявляємо цілі, корегуємо засоби ураження, знаходимо позиції, з яких можливо працювати. Видимість, рельєф, погода – всі ці фактори треба враховувати при виборі позиції. Постійно в голові купа інфи, про яку постійно треба думати. Якась навіть маленька помилка може призвести до промаху або до неправильного сектору спостереження. Інколи, пошуки таких позицій можуть тривати тижнями», – ділиться своїми думками він.

Зевс каже, що зараз проти снайперів росіяни застосовують на фронті майже все наявне в них озброєння. І у критичних ситуаціях, коли немає часу на прийняття рішення, спрацьовують інстинкти. І тому постійно треба тренуватися, щоб відточити всі навички до автоматизму.

«Знаєте, те, що показують у фільмах про снайперів, про їх маскування, маскхалати різні – не працює. Зараз на війні переважають дрони й більшість з них оснащенні тепловізорами. Тому в лісі найважливіше – гарно замаскувати зброю», – додає він.

Після стрільб підходимо до молодого снайпера на позивний Румун. Не дивлячись на юний вік, він встиг побувати на найгарячіших напрямках фронту. Один з них – Білогорівка.

«Білогорівка – дуже складний напрямок. Я виїжджав туди як снайпер, але снайпером я там не міг працювати через особливості ведення бойових дій. Коли я там був, відстань до ворога була менш як 100 метрів і замаскуватися було майже неможливо, тому я працював з автоматом в руках. Пам’ятаю, як одного разу довелося виводити піхоту з позицій через мінні поля під обстрілами. Це було одне з найнебезпечніших завдань в моєму житті», – згадує він.

Натомість у Серебрянському лісництві, каже хлопець, можливостей для снайпера більше, ніж в Білогорівці, проте і небезпечних ситуацій також вистачає.

«Одного разу, коли ми з напарником переміщалися від КСП до позиції, нас засікла ворожа «пташка». По нас почав працювати ворожий АГС. Після трьох прильотів ми зрозуміли, що працюють по нас. Гранати впали від нас у 20 метрах. Нам пощастило, ми встигли застрибнути в окоп і ухилитися від наступних прильотів», – згадує Румун.

Наостанок просимо Румуна коротко схарактеризувати людей, з якими він служить в підрозділі.

«У нас дуже дружній колектив. Хтось до нас прийшов до повномасштабного вторгнення росіян, а хтось вже після. Ми всі зібрались в окрему роту снайперів спеціального призначення в бригаді «Буревій». Серед нас немає примусово мобілізованих. Всі хлопці у нас максимально мотивовані бути снайперами», – запевняє він.

У цей момент Румуна перебив його побратим на позивний Дев’ятий, кремезний чоловік з добрими очима.

«Всі ми знаємо чому ми сюди прийшли – нищити ворога. Кожен з нас щоденно робить це і наближає перемогу України», – підкреслив він.

Пресслужба НГУ