Коли воїну з позивним Легал запропонували вирушити до зони бойових дій, він не довго роздумував. З його слів відносини, що склалися в підрозділі не дозволили йому відпустити побратимів самих і після бойового злагодження вони вирушили на рубежі оборони Бахмутського напрямку.
Вночі підрозділ Легала прибув до місця дислокації, а вже вранці хлопці закріпилися на своїх позиціях.
“Поки їхали Україною, не бачив нічого такого, проте вже згодом почали зʼявлятися повністю зруйновані населені пункти, де залишки місцевих мешканців намагалася облаштувати власний побут. На самі позиції прибули “спокійно” – в той день ворожі штурмові групи намагалися прорвати сусідні позиції”, – згадує воїн.
Перший бій не змусив себе довго чекати – ворогу вдалося заманити групу в засідку.
«Бій був доволі неочікуваним. До цього на місцевості працювала наша розвідка – я дізнався, що деякі з них отримали поранення, тому було зрозуміло, що ворог причаївся та вичікував, але ми не знали де саме. Кілька секунд я витратив на те, щоб налаштувати свідомість під нові обставини та відкрив вогонь у відповідь – так «бойовуха» почалася для мене особисто», – каже гвардієць.
Через деякий час групі Легала знову довелося штурмувати позиції під териконом, де він зустрів свій перший бій. Завданням було їх відбити, зайняти й утримувати.
«Понад п’ять хвилин руху і почали прилітати перші міни, одна з цих мін мене і зачепила, ближче до правого плеча. Мав місце адреналін і я майже не відчув болю, відчувалося як вивих плеча. Я подумав, що прилетіло в руку – накинув собі турнікет, а коли підняв плитоноску, то побачив, що великий осколок зайшов в тулуб. Прибігли побратими з медиком – вони мені допомогли евакуюватися і викликали бронетехніку, після лісосмуги пересадили на “Козак” і довезли до хірургії», – розповідає Легал.
«Памʼятаю тільки як важко було дихати під час евакуації, я вже навіть відчував, що смерть близько. Було дуже холодно – крові було дуже багато, загалом десь півтора літра втратив. Прийшов до тями я на наступний ранок в лікарні – була операція, перевʼязування судин, дренування пробитих легень, без апарату. Я навіть дихати сам не міг. Я витратив десь півмісяця, щоб підійти до полиці чи взяти якусь річ», – згадує гвардієць.
На даний час Легал відновлюється та продовжує військову службу у 25 бригаді імені князя Аскольда Північного ОТО Національної гвардії України.
«Так, поранення було важким і воно вплине на все моє подальше життя, але я ні про що не жалкую. Мене постійно підтримували мої побратими, відвідували під час лікування, приходили в гості, приносили гостинці, потрібні медикаменти. Необхідно завжди пам’ятати ціну тих зусиль, яких доклали та зараз докладають наші воїни на передовій – жодна перемога не буває без втрат. Проте перемога буде й однозначно вона буде за нами», – з впевненістю говорить Легал.
Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ
