Роман до війни вивчав архітектуру і дизайн у Харкові і США, займався боксом та кікбоксінгом. 24 лютого мав відрядження до Києва, звідки евакуював сестер і став волонтером у Львові. Там і став на військовий облік. За кілька днів його мобілізували до лав Національної гвардії. Зараз чоловік відточує навички ведення бою разом зі своїм підрозділом.

«Мабуть, як і будь-який хлопець, мріяв, може, носити якусь форму, але ніколи не думав, що я все ж таки потраплю до армії. Втім адаптувався дуже швидко, бо коли я був у США, мені довелося стріляти з деякої зброї. Мабуть навіть була якась мрія – ще трішки постріляти. Тому адаптація пройшла легко, я з дитинства займаюся спортом: боксом, кікбоксінгом, і армія це гарна річ для підтримки своєї форми.»

Початок повномасштабного вторгнення росіян, згадує Роман, надовго запам’ятають всі харків’яни. Де б не проходили російські війська, усюди вони залишали криваві сліди: вбили та калічили людей, руйнували міста та інфраструктуру. Це вибачати їм Роман не збирається. У нього особисті рахунки з загарбниками.

«Якщо не ми, то хто постоїть за нашу землю, за наших рідних, за дітей? Те, що вони коять, я навіть у страшному сні таке не міг уявити. Багато шкоди вони спричинили для мене особисто. В Харкові залишились загиблі мої хлопці – мої друзі, дехто досі перебуває у лікарнях. Я думаю, що це ми їм не вибачимо ніколи!»

Роман каже, що він за складом характеру не військова людина, але під час війни, кожен має захищати свою Батьківщину. А вже після перемоги чоловік планує повернутись до цивільної професії, адже роботи для архітектора вистачатиме.