Бійці підрозділу прикриття повітряного простору 5 Слобожанської бригади Нацгвардії «Скіф» підбивають російський «Шахед», що прямував на Харків.

Плюс один. Фарбою додають позначку на борту бойової зенітки.

Заради такого результату, розповідає гвардієць Михайло з позивним «Мішаня», іноді доводиться працювати понад добу.

Та ми, якщо чесно сказати, за останній час рідко спимо. Щоб ви розуміли, у нас тривога раз тривала 28 годин. Це безперервно, просто відбою не було. Кожне збиття – це для нас радість. Упав там десь у лісі чи ще десь, то це значить, що він не долетів до чиєїсь домівки», – розповідає гвардієць.

На фронт чоловік пішов добровольцем у травні 2022, щойно вирвався з окупованого села з-під Вовчанська. Починав у піхоті, воював у Серебрянському лісництві на Луганщині. Там був тяжко контужений.

Я сидів на позиції на очах. Йшла наша зміна, і почався мінометний обстріл. Я був щасливчиком, мене врятувало дерево, за яким я сидів. Прилетіло прямо в його корінь. Через це дерево я вижив. Ви знаєте, я сам із села. Я вдома вже посадив кілька, не можу сказати десятків, але більше десятка молодих саджанців, і кожного разу дякую», – говорить Мішаня.

Наприкінці минулого року до Слобожанських «Скіфів» доєднався і син Михайла. Андрій, у минулому успішний хокеїст, грав у європейських клубах. Через травму спортивну кар’єру довелося завершити, але сидіти вдома хлопець не зміг. Тепер вони з батьком побратими.

Коли в країні війна і руйнують твій дім, неможливо просто сидіти й дивитися на це. У Вовчанську, у моєму селі дім знищено. Найскладніше було сидіти, бачити, як по Харкову прилітає, а ти сидиш і постійно бачиш, що міг би збивати», – розповідає Андрій на позивний «Волонтер».

Попри службу в одній бригаді, батько і син перебувають у різних підрозділах, тому бачаться рідко. Їхні короткі зустрічі часто переривають сигнали тривоги – і військові знову повертаються до бойової роботи.

Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ