Хаммер — інструктор 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України. Він навчає поповнення, яке прибуває до Серебрянського лісу для виконання бойових завдань. З ним ми поговорили на умовах конфіденційності.
Спілкуємося з Хаммером у районі прифронтового Ямполя. Заходи перестороги пояснює тим, що росіяни планомірно полюють за такими, як він.
«Я вижив у Серебрянському лісі, і можу навчити цього інших. І саме цього росіянам, ну, дуже не хочеться, бо кожен живий боєць – це мінус один чи декілька окупантів», — пояснює наш герой.
Просимо розповісти про себе. Боєць поправляє балаклаву, та дуже сухо відповідає.
«Позивний Хаммер. Я з Харківщини. У минулому житті був механіком, проходив контрактну службу у спецпідрозділі прикордонних військ. У 20-му році контракт закінчився, працював на СТО, — каже Хаммер, додає, що за місяць до війни вже відчував, що буде вторгнення. — Я був морально готовий до цього. Речі зібрані стояли. Вдома у себе посилив підвальне приміщення металевими елементами, досвід зварювальника допоміг. Це зробив, щоб можна було використати підвал як бомбосховище для родини. Далі сів у автівку та поїхав довійськкомату. У частину, де я служив до цього, змоги потрапити не було, бо росіянивийшли на об’їзну дорогу навколо Києва. Мені запропонували Національну гвардію. Так я опинився у 5-й Слобожанській бригаді».
Хаммер вперше зустрів росіян на околиці Харкова. Вони були зі спаленої колони, що заблукали. Взяли їх у полон, а ті навіть не могли відповісти, що тут роблять.
«Перший контакт бойовий був під селищем Вербівка. Дуже багато нас обстрілювали – танки, артилерія, працювали по нас авіація та гелікоптери. А потім почався контрнаступ, ми звільнили Вербівку, Балаклею, Ізюм. Але це було лише тренування перед Кремінною, — продовжує Хаммер, згадуючи численні зіткнення на короткій дистанції, штурми, тривалі артилерійські обстріли. — Під Кремінною я був командиром взводу розвідки, потім командиром протитанкової групи. Зараз я – головний інструктор. Чому вчу? Щоб вижити – треба вбити противника!»
Ми питаємо, як змінився ворог та його тактика за останні пів року? Боєць каже, що росіяни стали обережніше. З’явилось ще більше дронів, спочатку обов’язково розвідують, потім йдуть вперед.
«Останнім нашим полоненим був «зек» зі «Шторм Z». Їх використовують як засіб розвідки бойових позицій, вогневих точок. Їх засилають, щоб розвідати, звідки буде йти вогонь, а за ними йдуть вже добре навчені десантники. Проти нас тут стоять елітні підрозділи, які вміють проводити штурми. Але ми тримаємося. Вони теж постійно вчаться, це — хитрий та впертий ворог. Також у них стало більше засобів радіоелектронної боротьби. Ми поки поступаємося ворогу у цьому надважливому компоненті війни. На жаль, більшість дронів, і антидронових засобів нам дають волонтери, а не держава, — каже Хаммер. — Але дрони — це далеко не все. Щоб ми мали змогу швидше реагувати на обстріли та придушувати вогневі точки, нам у кожне відділення потрібен міномет 60 мм та достатньо боєприпасів до нього. Тут, у лісі, прямий постріл не завжди ефективний».
Хаммер всіляко уникав розмови про особисте. На його думку, сьогодні важливе лише те, що збереже життя наших солдатів, і забере його у противника. Він підкреслив, що на розмову зважився лише, аби привернути увагу до нагальних потреб підрозділів Національної гвардії України у засобах розвідки та ураження противника.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
