З того моменту як Іван повернувся в Україну у 27 Печерській бригаді його чекав друг дитинства, який запропонував Івану приєднатись до лав Національної гвардії України.

«Мені зателефонував мій хороший друг й сказав, що потребує допомоги у підготовці особового складу, через те, що я добре вмію поводитися зі зброєю та знаю, як мінімум, базу в такого роду підготовці людей. У зв’язку з цим мною було прийняте рішення залишитись у лавах Національної гвардії, мобілізуватись та продовжувати службу. Перші місяці служби проходили доволі напружено. Я займався підготовкою особового складу, проводив щоденні тренування. В день міг працювати приблизно з двома сотнями бійців. Це емоційно важка праця, робота з такою кількістю людей за короткий період забирає багато сил. Але попри все хлопці, яких тренував, ставились до цих занять позитивно, їм це подобалось. Думаю, кожен з ким я проводив заняття задоволені й сподіваюсь, що набуті навички їм знадобились та допомогли у виконанні своєї роботи», – ділиться Іван.

Через кілька місяців служби в частині, Іван разом з побратимами дали навіть назву своїй групі, у складі якої виконували бойові завдання – підрозділ «Дельта».

«Формував я його з моїм товаришем Артемом, який на той момент був командиром цього підрозділу. Разом ми готували хлопців для подальшого виконання завдань. Наш перший загальний виїзд групою був на східний напрямок. Ми працювали та брали участь у звільнені таких населених пунктів як Святогірськ, Лиман, Ярова, Дробишеве, Новоселівка, Білогорівка. Там мої хлопці з «Дельти» дуже гарно себе показали під час виконання завдань. Неймовірно радий, що вдалось зібрати саме такий склад групи. Кожен з них найкращий та відважний. Двома словами – пишаюся ними. Адже ми постійно готувались до бойового виїзду, буквально кожного дня. Це були як і тактична, так і вогнева підготовка. Звертали увагу на посилену фізичну підготовку, а саме кросфіт та інші види вправ, які дають змогу привчити тіло до навантажень під час бойових умов. Основною нашою задачею на фронті був штурм позицій противника, проведення розвідки, та деякі завдання, про які поки не можна розповідати», – каже Іван.

Під час виконання завдань у Луганській області (населений пункт Білогорівка) зранку 28 жовтня під час штурму позицій ПВК «Вагнер» Іван отримав поранення.

«На Луганському напрямку велися та й продовжуються запеклі бої. Мабуть, це також один з найважчих напрямків на фронті. Саме на тому напрямку отримав поранення в область ступні, розрив менісків у коліні та хрестових зв’язок. Мої ж побратими допомогли мені вийти з поля бою та донесли до точки евакуації. Під час евакуації противник нам ще трохи «насипав», але обійшлось без потерпілих, і звідти мене вже доправили у перший пункт домедичної допомоги», – пригадує нацгвардієць.

Після отриманого поранення гвардійця відправили на лікування та реабілітацію.

«Під час реабілітації після поранення мене дуже вразило відношення лікарів. Сильно запам’яталась фраза одного з хірургів у Краматорську, який разом з іншими медиками надавав мені допомогу: «Я ж сказав, на цих хлопцях не можна економити! Робимо все по максимуму й нічого не жаліючи». Ці слова дали мені розуміння того, що ми, воїни, дійсно потрібні, нас люблять, поважають. Тому лікарі – це наші рятівники, наші янголи-охоронці, які рятують і ставлять нас на ноги. Допомагають й у подальшій реабілітації, адже проходячи лікування у Дніпрі та Києві маю тільки позитивні відгуки про їхню роботу та самовіддачу», – вдячний Іван.

Реабілітація та одужання гвардійця пройшли швидко. Й ставши на ноги, Івану не терпілось повернутись у стрій до побратимів.

«Після закінчення реабілітації я, не чекаючи кінця відпустки, повернувся на службу, адже вже не міг сидіти дома. Бо мій колектив, мої побратими для мене, як друга сім’я. Після мого повернення група «Дельта» продовжила тренуватися та проводити заняття. Також ми з хлопцями виїжджаємо на бойові злагодження для допомоги у підготовці особового складу інших підрозділів».

Про майбутнє нашої держави та День нашої Перемоги над російським загарбником воїн-гвардієць відповідає прямо:

«В майбутньому я бачу Україну тільки зі сильної сторони. Це й так є наддержава, але тепер вона буде такою, з якою будуть рахуватися інші країни. Також для себе бачу процвітання країни як з економічної, так і з військової сторони. Тому що у нас пішов великий рух у кращу сторону у військовій сфері, на мою думку, скоро не ми будемо їздити на навчання у країни НАТО, а вони будуть  приїжджати до нас та залучати наших бійців для отримання досвіду. А День нашої Перемоги, в першу чергу, я бачу як день скорботи. Ми розумітимемо, що це свято, але якою ціною воно кожному з нас прийшлося. Це просто неймовірна кількість загиблих людей, понівечених життів. Тому насамперед це день, в який ми маємо це все пам’ятати, згадувати та, головне, ніколи не забувати, якою ціною ми це все здобули».

Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ