Вісім років він вчився допомагати людям та рятувати їх життя. А коли в країну прийшов ворог, вирішив свої здобуті знання та навички застосовувати у війську. Гвардійський медик Владислав – нині фельдшер медичного пункту, а ще менш ніж пів року тому він був дитячим терапевтом.
«Я вступив до медичного інституту у 2014 році, тоді розпочалася Антитерорестична операція і перша спроба окупантів завоювати Україну. А закінчив його у 22-му році, в рік, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Усі вісім років я старанно вчився, бо розумів – лікар не має права но помилку, він має до кінця тримати людське життя, а не відпускати його. Шість років широкого профіля навчання, останні два-вже вчився чітко на педіатрії», – розповідає Владислав.
Після здобуття професії, каже гвардієць, встиг попрацювати за здобутим фахом. Однак думки про те, що його руки та голова в час великої війни потрібніші у війську, перемогли.
«Я родом з нині Боково-Хрустального міста в Луганській області, яке окупували ще в 14-му році. Мені відомо, що таке війна та окупація з дитинства. Ми одразу в тому ж році переїхали до Сумської області. Тож у мене не просто мрія про перемогу, у мене чітке розуміння того, що я маю докласти зусиль аби український народ її здобув», – говорить гвардієць.
Згадує Владислав і про життя у Сумах і під час так званої окупації.
«Тяжкі спогади про це, бо тоді місто було наче у пітьмі. Мінімум людей, мінімум автівок. Магазини та аптеки дуже швидко почали пустіти. А в небі постійно ворожі безпілотники та розвіддрони. Така дещо апокаліптична історія, однак дуже швидко місто оговталося і почало боротися і готуватися до різних сценаріїв. Всі допомагали чим могли: хто донатами, хто речами першої необхідності».
В частині Владислав нині – фельдшер медичного пункту. Переконує – це лише номінально, бо завдання дуже різноманітні та багатофункціональні. Та головний акцент – на підготовку та якісні знання та вміння з домедичної підготовки бійців.
«Тактична медицина для мене нині в пріоритеті. Турнікет рятує життя, тож вчимо правильно та оперативно його застосовувати. Також вчимо тампонуванню, накладанню давлючих пов’язок. На війні ці здавалось би очевидні і зрозумілі речі особливо необхідні. На полі бою завжди є поранення різного тяжкості, відтак кожен боєць має до автоматизму знати порядок своїх дій та встигнути врятувати життя своє чи свого побратима. Адже для нас передусім людське життя. Ми б’ємося за свою землю, ми б’ємося за перемогу. І ми її обов’язково здобудемо, адже у нас найкраще військо, найкращі медики та найкращі люди, по іншому точно не буде», –переконує Владислав.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ
