День медичного працівника – свято самовідданих, жертовних, розумних та стійких. Серед нас багато гідних лікарів, медичних сестер та фельдшерів, професіоналізмом, вірністю справі та витривалості яких захоплюєшся. Часто вони творять дива, рятуючи людські життя у мирних умовах та на полі бою. Багато з цих надлюдей з початком війни залишили свої білі халати в лікарняних кабінетах та в операційних і одягли військові однострої, аби боронити рідну землю, рятувати й навчати побратимів.
Один з таких медпрацівників – нацгвардієць, який добровільно мобілізувався у перші дні війни, в цивільному житті – лікар-невролог, сьогодні – лікар-спеціаліст медичного пункту одного з підрозділів Нацгвардії молодший лейтенант Юрій Киян.
«Як я міг залишатися там, де був та просто продовжувати робити те, що робив, коли ворог насувався на наші міста і села, плюндрував наші землі? – говорить лікар. – У перші дні повномасштабного вторгнення вирішив, що продовжуватиму робити те, що вмію найкраще – лікувати та рятувати життя, а також навчати цього інших, але вже у війську, в рядах Нацгвардії. За кілька годин зібрав рюкзак і пішов прямо у військову частину. Жодної хвилини опісля про це не пошкодував. Я маю бути тут, допоки не переможемо. Ось що вважаю своєю місією та своїм обов’язком як лікаря, як чоловіка, як громадянина своєї країни».
Про покликання, шлях та медично-воєнні будні гвардійця – у сюжеті від «Суспільне Хмельницький».
Група інформації і комунікації Західного ТУ
