Нацгвардійцю Олександру на позивний Амір 36 років. Має три вищі освіти: юридичну, технічну та ще здобув освіту в університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка Карого. Сім років працював у Міністерстві внутрішніх справ та інших силових структурах, проходив службу в Збройних силах України.
«Незадовго до повномасштабного вторгнення ворога я знаходився неподалік кордону з державою агресора. Разом з однодумцями ми вели, якщо можна так сказати, партизанську діяльність: спостерігали за пересуванням техніки та живої сили противника, який ретельно готувався до активних військових дій. Було зрозуміло, що вони готуються до нападу, але ніхто не знав коли це станеться. Зібрану інформацію ми передавали силовим відомчим державним органам. В нас з’явилась трофейна техніка, завдяки цьому ми були як-то кажуть «свій серед чужих». На жаль, це тривало недовго, нас «злили» ворогу і наша група була частково знищена. Понад чотири доби я добирався до найближчого українського міста, пересувався переважно вночі, орієнтуватися було важко, але йти вдень було вкрай небезпечно. Згодом, я дістався маленького містечка в Харківській області й відразу пішов до територіального центру комплектування. Так я потрапив до лав Національної гвардії України», – згадує Олександр свій нелегкий шлях.
Спочатку Амір потрапив в стрілецький батальйон, але маючи бойовий досвід став командиром взводу розвідки спеціального призначення.
«З 2014 по 2016 рік брав участь в Антитерористичній операції, згодом – ООС. За час служби виконував бойові завдання у складі диверсійно-розвідувальної групи. Брав участь у жорстоких боях за Донецький аеропорт, шахту Бутівка, Авдіївську промзону, Іловайськ…. Час сплинув, але важких спогадів тих боїв неможливо позбутися», – говорить нацгвардієць.
Очоливши підрозділ розвідки, Олександр зіштовхнувся з непростим випробуванням. Розвідники були злагодженим, єдиним організмом та дієздатним підрозділом. Новому керівнику потрібно було довести, що він спеціаліст своєї справи, за яким варто йти, який ніколи не підведе, на якого можна покластись. В батальйоні це швидко зрозуміли – бійці прийняли його у свою родину розвідників. Згодом батальйон отримав бойове завдання на Кремінному напрямку. На його виконання виходили всі разом. Амір йшов першим і завжди був поряд зі своїм особовим складом. Не раз доводилось приймати рішення тут і зараз, часу на роздуми не було, права на помилку – теж. Не один раз його рішення рятувало життя бійців.
«Довелося відпрацювати в лісі 26 діб в люті морози, з переважною кількістю сил і засобів ворога. Так було потрібно для виконання бойового завдання. Зібрати максимальну інформацію про розташування ворога, їх кількість, озброєння, техніку. Спостерігаючи за діями ворога, ми аналізували їх наміри, розклад, звички, тактику, переміщення. Було важко, пересувались вночі. Аби не видати свою присутність, доводилось по кілька годин перебувати в одному й тому ж положенні. Ми були занадто близько до ворожих позицій. Було величезне бажання їх знищити, але розкривати себе ми не мали права. Зібрану інформацію передавали в штаб батальйону для цілісної картини ведення бою підрозділом», – згадує Амір.
Про свій підрозділ Амір каже: «Це досвідчені, мотивовані, відважні чоловіки, які не рахуються з власними потребами, а виконують бойові завдання з любов’ю в серці до України та наближають нашу перемогу!»
Військовослужбовці Національної гвардії України беруть участь у відсічі збройної агресії на всіх рубежах і напрямках, де ведуться бойові дії.
Група інформації і комунікації Центрального ТУ
