Липень 2022 року, Харківська область. Перший бойовий вихід гвардійця Віталія почався із Дементіївки. Перша ніч була насиченою нескінченними артилерійськими дуелями. Відстань між ворогом і нашими захисниками складала приблизно кілометр.
Віталій на позивний Малиш зрозумів, що не має часу оцінювати обстановку. Швидко зібравшись з думками, він почав самостійно збирати АГС:
«Все було на автоматі, руки самі почали його збирати, єдина складність – непроглядна темрява. Я не міг включити ліхтарик, бо розумів, що видам наші позиції. Тому все було на осліп, зібрав АГС й висунувся на позицію у поле».
На той час противником була ПВК «Вагнер» і між позицією Віталія та «вагнерами» була ще одна позиція наших захисників. Тому складність у застосуванні гранатомета була у тому, щоб не влучити по позиціях нашого підрозділу.
«Я обрав більш вигідну позицію – це було поле соняшника. Ризиковано працювати з гранатомета на відкритій місцевості, але іншого вибору не було. Я налаштував приціл АГС і почав працювати по ворогу. Через кожні 20-30 пострілів, мені доводилося змінювати локацію, бо ворог вичисляв мене та працював по моїх позиціях. Складно, бо я розумів, один мій промах і можу влучити у побратимів. Так тривало майже три години, поки я не вистріляв боєприпаси. Коли я почув характерний свист, я зрозумів – танк. Пройшли секунди, як в декількох метрів від мене вибухнув снаряд і я пролетів над землею 2 метри. Я встав, прийшов до тями, якось повернувся до окопу і вже там усвідомив, що в мене осколкові поранення по всьому тілу», – ділиться спогадами гвардієць.
Віталія направили до госпіталю, де він проходив лікування та реабілітацію. Вже у лікарні він дізнався, що йому вдалося вибити росіян з позиції та врятувати побратимів:
«До мене завітав мій товариш та подякував, спочатку я не зрозумів за що. Потім він мені розповів, що вони були на грані та «вагнера» кричали їм здаватися. Але коли по ним почали працювати з АГС, ворог почав стрімко відступати, кинувши свої речі, зрою та техніку».
Восени, після того, як рани загоїлися і він пройшов курс лікування, Малиш повернувся до побратимів у Харківську область.
«Один з бійців побачив у тепловізор ДРГ противника у лісосмузі біля нашого окопу. Вони зайшли до нас з боку та підійшли так близько, що я чув шипіння їхніх рацій. Почався перехресний вогонь і ми стрімко почали їх подавляти. В один момент, я бачу трасувальну кулю, яка летить в мій бік, прямісінько у голову. Все відбувалося, як у сповільненій зйомці, врятувала мене гілка, куля відскочила і полетіла вгору», – розповідає Віталій.
Тієї ночі гвардійці зробили все можливе та неможливе для того, щоб противник не зміг реалізувати свої плани, й при цьому завдали йому максимальних втрат у живій силі та зберегли свої позиції.
Група інформації і комунікації Центрального ТУ
