Маркер – представник тієї формації командирів, які виросли із солдатського середовища завдяки лідерським якостям.
Кремезний, впевнений у собі та своїх вчинках. У перший день повномасштабного вторгнення Маркер долучився до лав 3 бригади оперативного призначення.
“Прийшов до військкомату Новобаварського району 24 лютого 2022 року захищати свою країну. Звідти відправили до військової частини 3017 (3 бригада оперативного призначення “Спартан”). Тієї ж ночі нас екіпірували та видали зброю. Вже на ранок ми поїхали до району П’ятихаток. Дочекалися на групу ДРГ, яку ми зустріли та відбили. Це був початок, — згадує Маркер. Саме це й був його перший бойовий досвід. Дуже швидко стало ясно: він здатен на більше. — Мене та мого напарника навчили працювати на Javelin. Кінець травня — початок червня потрапили до Руської Лозової. Працювали там протитанкістами. За деякий час потрапили до Дементіївки, це ближче туди до Козачої Лопані. У нас була позиція на висоті та лісосмуга. Постійні артилерійські обстріли: гатили з усього чого можна: танки, артилерія, і “Град”. Вночі виходили ДРГ — ми їх теж відбивали”.
Літо 2022 року було дуже важким для бійців 3 бригади: потрібно було тримати величезний фронт на півночі Харківщини, поки артилерія розм’якшує оборону, знищує логістичні вузли та штаби. Так тривало до вересня.
“Працювали на Золочеві. Потім “акуратненько” заходили в Уди. Важливо було не нарватися на міни. Багато російської зброї знайшли. Трофеїв. Далі був Куп’янськ, Куп’янськ Вузловий. Вийшли далі в сторону Новоселівського, — спогади про події раптового Слобожанського наступу викликають у Маркера легкий присмак розчарування. Він сподівався на те, що вдасться більше загарбників знищити, змусити по повній заплатити на те горе, що вони принесли у його країну, не дати їм можливості посилити підрозділи на інших фронтах. Та невдовзі гвардійцям довелося зіткнутися з набагато складнішими випробуваннями. — Новоселівське. Дістатися туди цілими на позиції — це був справжній квест. А там у нас була задача втриматись. Ворог був у декількох метрах. Вони постійно на нас виходили з метою вибити нас, атакували. Ми там працювали з 92 бригадою, пліч-о-пліч. Тримали чіткий рубіж по одній вулиці, а на протилежній були вже “орки” [російські загарбники]. Поки ми там були, ми позицій не втратили. Були танчики, заходили просто на коротку дистанцію. Вони працювали за хатами під прикриттям своєї піхоти, яка була в передніх хатах, і туди ближче підійти нам не вдавалося”.
У найскладніші моменти люди намагаються знайти у своєму середовищі лідера, який здатен вести за собою. Саме у Новоселівському Маркер став командиром відділення.
“Нас забрали з Новоселівського вночі. Наступного дня ми вже були в Соледарі. Опинились на станції «Сіль». Там ситуація була тяжка, і погода дуже зимна. Ми на позиціях тримались шість днів. У нас позакінчувалися припаси: їжа, вода, радіостанції, тепловізори, все вже було розряджене. Великі втрати були. Не вистачало артилерійської підтримки, наш батальйон лишався у місті сам. Противник безперервно гатив з артилерії по нас і постійно наступала піхота. У сусідній хаті вже був противник, ми вели вуличні бої. Ми тоді були на північній околиці. Центр Соледару вже був під “орками” [російськими загарбниками]. Ми стримували їх, щоб наші основні частини змогли перегрупуватися. Вже в Соледарі я став командиром взводу, — часу на відпочинок у гвардійців не було: ситуація у Бахмуті загострювалася: вимагала нових ресурсів. — Коли ми вийшли з Соледару, то через дві-три доби, ми потрапили у Бахмут. На околицях вже лізли “орки”. Ми зайняли позиції, теж на півночі, де річка Бахмутка. У Бахмуті займали різні рубежі, і в окопах, і у приватному секторі, і м’ясокомбінаті. Я там майже місяць був, поки не отримав поранення, та не був відправлений у шпиталь. А хлопці ще місяць-два ще там були з мого підрозділу”.
Маркер каже, що йому дуже пощастило: при пораненні внутрішні органи не постраждали, і він швидко повернувся до побратимів. Сьогодні він отримав можливість вчитися, рости, переосмислювати досвід, який встиг здобути у боях.
“Зараз постійно йде навчання. Курсів багато було. Ми проходили курси з іноземними інструкторами. Звичайно, коли був солдатом, то було набагато простіше. Ти сам на себе покладаєшся, максимум на плече друга. У тебе немає такого тягаря відповідності, який має офіцер. Але цікавіше стало зараз, коли я вже став офіцером, став командиром, отримую більше інформації”, — пояснює офіцер НГУ Маркер.
Маркер віддається навчанню на повну, бо він також має вчити людей, щоб незабаром знов вести їх вперед. Він усвідомлює, що доля недарма звела його з бригадою “Спартан”. І він один з тих воїнів, об яких ламається ворог.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ
