«Я повернуся до рідного міста з українським прапором». Гвардієць з Новодружеська – про бої із загарбниками за рідну Луганщину - НГУ

Ростислав – понад вісім років не з екранів телевізора та не з розповіді знайомих знає, що таке війна. У свої двадцять чотири роки гвардієць, родом з Новодружеська, зустрів повномасштабне вторгнення окупантів у Рубіжному.

«Як зазвичай ми прокинулися рано та почали збиратися на планову варту. За лічені хвилини до нашого виїзду командир нам сказав: «Почалася війна»! — згадує Ростислав. — Перші пару тижнів ми обороняли частину, а потім нас відправили на оборону бази наших побратимів зі Збройних сил, на якій окрім решти знаходився й танковий підрозділ. А трішки згодом – на околицю Рубіжного зі сторони Кремінної. Там разом із бійцями Збройних сил ми мусили стримувати противника, який проривався».

А потім була промзона на околицях міста, робота ворожої артилерії та танків. Там, згадує гвардієць, було справді гаряче. І саме там він отримав осколкове поранення.

«Це була п’ятиповерхівка, на якій ми обладнали собі спостережний пост на п’ятому поверсі. Нам сказали – до противника якихось 200-300 метрів, бачите рух – відкриваєте вогонь на ураження. Спочатку все було добре, але згодом наш пост було розкрито і по нас почав працювати танк, саме по нашому поверху. Я нарахував вісім прильотів, нас врятувало надійне перекриття та бетонні колони, які могли це все витримувати. А власне сам осколок, який зайшов мені в щоку, я відчув годин через вісім після обстрілу, коли ми прийшли на відпочинок, якщо в таких тодішніх умовах можна так говорити», — розповідає гвардієць.

Цей осколок, каже Ростислав зберігає у військовому квитку і вважає його своїм оберегом. А ще згадує про досвід зв’язківця, який довелося освоювати під час боїв у місті.

«Коли ми вчергове змінили позицію, в Рубіжному вже йшли запеклі позиційні бої. Наші хлопці смачно «насипали» окупантам, билися за кожен будинок та кожну вулицю. Там мене призначили зв’язківцем. Пам’ятаю в один з днів в радіоефірі була майже тиша, а потім чую мені передають – ворог вже у нашому будинку. Тоді зав’язався бій з ворожою піхотою, кілька десятків їх нас атакували. Але той бій для них видався дуже коротким. А для більшості ще й останнім», — запевняє боєць.

Гвардієць чітко переконаний – ця війна закінчиться беззаперечною перемогою українського народу та українського війська. Нині Ростислав проходить курс реабілітації, в тому числі й після осколкового поранення. Він переконаний:

«Наш український синьо-жовтий прапор обов’язкового замайорить в моєму рідному Новодружеську. Ми повернемо його і до Рубіжного, і то інших міст та сіл Луганщини й Донеччини. І зробимо це завдяки перемогам на полі бою. Бо ми – нація переможців, незламна та сильна».

Від admin