— Ким Ви були до початку повномасштабного вторгнення та як потрапили на фронт?

— Я з Харкова. У 5 Слобожанську бригаду я потрапив 26-го [лютий 2022 року]. Військкомат був зачинений, але на його задньому дворі побачив надрукований список місць, де проводиться бойове комплектування, тоді це так називалося. Так дізнався, що до Нацгвардії набирають. За фахом я — інженер-механік, але натомість мав свої кав’ярні. Так з приватних підприємців потрапив на фронт. Строковцем не був. Я звичайний солдат, але завдання виконував різні: був і оператором БПЛА, і антидронщиком, і в піхоті був, і в резерві був, і навіть діловодом пару змін. Багато нового. Але я абсолютно спокійно реагую на багато речей, через які інші люди свідомість втрачають, панікують. Найголовніше, я завжди відчував, що я на своєму місці, й так має бути”.

— Ви брали участь у Слобожанському наступі 2022 року?

— Так. Ми спочатку довго стояли перед Балаклією, це так звані “Табори”. Звідти починається приватний сектор, а далі й сама Балаклія. Вперед пішло багато підрозділів: Нацгвардія, ССО, і КОРД, ЗСУ. Ми йшли за ЗСУ, перевіряли будинки та приміщення, які взагалі там були. Це тривало десь дві доби. Далі базувались в Ізюмі. Там я побачив найбільш зруйноване місто, з усіх, які я [до того] взагалі спостерігав. В ізюмських лісах та по хатах шукали росіян. Деякі колаборанти приходили самі здаватися. Вони зрозуміли, що їхній “поїзд пішов”, а їх із собою не взяли, і тому здавали своїх. Навіть, якісь п****рські [російські] підрозділи вдалося виявити, які там ще залишалися, хто не встиг піти або причаївся. Траплялися й такі дуже улесливі люди, які так сильно ностальгували за порядками Радянського Союзу, що потім лазні, умовно, росіянам топили, постачали їм продукти, допомагали їм з інформацією. З іншого боку було відчуття невеличкої ейфорії. Бо набагато більше людей щиро дякували нам, бо весь цей час прожили під гнітом та утисками.

— Де Ви опинилися після Ізюму?

— Був під Кремінною. Я не згоден з думкою, що там всі ідіоти [у російських окупаційних військах]. Ми стикалися з добре підготовленими людьми. Це був псковський десант. У них варто повчитися тому, як вони копають. Набагато швидше, ніж ми, і роблять це правильно, “за книжкою”. Чого вони досягають? Скажімо, є перша, друга, третя, четверта лінія, якщо йде масований тиск на ваш підрозділ, ви можете, не виходячи із закопу, перейти іншу лінію і повернутися потім. Бо переміщення зверху – це автоматично ти або “300”, або “200” [поранений чи вбитий]. Це велика рідкість, щоб людина встигла проскочити, бо дуже короткі відстані між нами. І це буде виняток скоріше, ніж правило.

— Наскільки ворог ситуаційно обізнаний та як цього досягає?

— Дронів у них більше, вони там працюють взагалі 24 на 7. Зміна відбувається в повітрі. Оператор залишає приблизно 20-25% заряду акумулятора, чисто щоб “пташка” повернулася назад, а до неї вже летить зміна, вже летить інший дрон. Потім дивуємось, як він може над нами по чотири години висіти, а це вже може бути п’ятий або шостий дрон, просто не чуєш як вони змінюються.

— Чи вдавалося Вам просуватися в лісі, чи більше були в обороні?

— Більше працювали в обороні, адже це менший ризик втрати особового складу, бо в наступ має йти, відповідно, більше людей. У росіян багато, що працює, як на кульгавій кобилі, але воно ж таки працює, і вони мають більшу подушку ресурсів, зокрема у кількості людей. Та не думаю, що це означає, що ми там не втримаємось, якраз навпаки, якщо будемо все робити грамотно, то ситуація може змінитися на протилежну, як ми це вже бачили.

Сьогодні Ара та його підрозділ перебувають на відновленні після повернення з вкрай складної ротації під Кремінною. Він зізнається, що доводиться багато та важко вчитися, адже характер бойових дій постійно змінюється і ставить все нові й нові виклики перед бійцями.

Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України