Його історія – це небезпека, біль втрат та перемоги. Він зустрів власний ювілей на передовій. Для 55-річного нацгвардійця на псевдо Естонець з 23-ї окремої бригади ОГП “Хортиця” Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України бойові дії перетворились на буденність. Історія Естонця – це історія вибору, сили та віри у світле майбутнє, яке варто захищати.
Походження псевдоніма пов’язане з перебуванням чоловіка в Естонії, де той працював на підприємстві. Повномасштабна агресія рф проти України стала ключовим моментом, який вплинув на рішення Естонця розірвати контракт на чужині і повернутися додому. Дорогою, яка тривала п’ять днів, він подолав тисячі кілометрів, щоб долучитися до захисту батьківщини:
“В той час в Україні була вся сім’я. Я не міг залишатися за кордоном, знаючи, що ворог вдерся до домівки і рідним загрожує небезпека”.
Вже в лавах Національної гвардії України досвід, який колись Естонець отримав під час строкової військової служби, довелося застосовувати в боях. Разом з побратимами гвардієць штурмує позиції ворога та невпинно бореться за кожен сантиметр рідної землі. Говорить, що війна жорстока і тут, під обстрілами, вони здобувають перемогу, а смерть іноді стоїть зовсім поруч:
“Я тричі ходив на штурм і всі вони були успішними. Важкувато було, враховуючи вік, та від молоді не відставав. Підготовка, яку ми перед цим пройшли, звісно, дала свої добрі результати, але там ще треба, щоб щастило. Було таке, що побратим спіткнувся і почав падати прямо на мене, й ми побачили, як снаряд, випущений окупантами, пролетів між нами. Всяке бувало. Слава Богу, коли ми працювали, у нас навіть трьохсотих не було”.
На передовій нацгвардійцю довелося не лише боротися з ворогом, а й стикатися з трагічними обставинами. З сумом показує відео свого брата, який загинув від російської зброї, захищаючи Україну. Ця втрата рідної людини додала йому злості до ворога, сил і рішучості продовжувати боротьбу:
“Я горів бажанням помсти. Таке не пробачають”.
У розпал бойових дій Естонець не тільки залишається сильним воїном, але й люблячим батьком. Записуючи відео для своєї доньки, нацгвардієць намагається зберегти зв’язок зі своєю сім’єю, яку захищає. Йому болісно бачити, як війна впливає на життя невинних людей, зокрема й на освіту власних:
“Молодша донька дуже обурюється, що не може ходити до школи. Вступивши цього року до першого класу, в неї навіть не було можливості посидіти за шкільною партою, почути свій перший шкільний дзвоник. Так не повинно бути. І я буду робити все, щоб вигнати цих нелюдей з нашої землі”.
Гвардієць стверджує, що буде боротися з ворогом до повної перемоги, щоб маленькі українці мали велике майбутнє в нашій незалежній державі.
Група інформації та комунікації Південного Одеського ТУ
