«Ворогу на нашій землі нічого не світить», – гвардієць Богдан Ємець - НГУ

Богдан – старший стрілець батальйону імені Кульчицького, в лавах якого перебував ще з 2014 року. Вступив добровольцем відразу з Майдану. Так до 2016 року Богдан брав участь у битвах у Слов’янську, Станиці Луганській, Дебальцеве.

У мене все просто: я прекрасно розумів, що повинен бути там, на Сході, відстоювати територіальну цілісність держави»,- запевняє гвардієць.

Наш герой родом з Дрогобича, Львівська область. До майдану так, як і до повномасштабного вторгнення працював за кордоном на будівництві, в різних напрямках цієї справи. Воював, повертався, працював та знову йшов на війну.

Під час повномасштабного вторгнення рф на територію України я перебував у Польщі. Можна сказати прийшов на війну пішки. 24 лютого дізнавшись про вторгнення я зв’язався з командиром підрозділу, який вже чекав мого прибуття до батальйону. За вдалими обставинами волонтери доправили мне до кордону, а звідти я вже пішки дійшов додому. І вже 26 лютого о 6 ранку прибув до частини, де знайшов свій підрозділ, заніс заяву про своє прибуття та готовність нести службу».

Виконуючи перші завдання з оборони країни Богдан перебував у групі швидкого реагування, яка тримала оборонні напрямки Лютежа, Мощуна, Гути-Межигірської та Демидівки.

Понад усе я був здивований авіацією противника, адже це далеко не те, що було в 2014 чи 2016 роках. Але до всього я адаптуюсь швидко. Це було діло одного дня – головне на собі спробувати, що це таке авіа удари, масивні артобстріли, й зрозуміти чого потрібно чекати.

З одного боку вторгнення росії в Україну – початок їх кінця. Початок того, що ми вже давно мали закінчити. Тому я знав, що я роблю все максимально свідомо й налаштовано тільки на перемогу».

На запитання про те, як реагувала родина на Богданове рішення поїхати воювати гвардієць відповідає:

Це вже не перший рік, як я кажу про те, що їду на війну, тому родина мала звикнути. А так звісно не хотіли відпускати, це було важко, але виходу іншого немає – треба йти захищати Батьківщину».

Гвардієць за утримання оборони Лютежу отримав нагороду від Президента України. Та було багато запеклих боїв, про які важко згадувати.

У Червоному Хуторі наш підрозділ отримав задачу щодо надання відсічі групуванням псковського десанту та інших елітних формувань російської армії. Нам поступив наказ зайти на позиції, закріпитися і допомогти нашим суміжникам з бригади швидкого реагування. Під час походу на позиції нас зустрів куратор з спецпідрозділу «Омега», який показав де практично б’є ворог. Зайшовши на позиції ми прийняли бій. Командування над операцією дали мені. При відході з поля бою моя група нараховувала 23 бійців, але нам вдалось зайти ворогу в тил. Я гадаю, що ми впорались із задачею. Так, у нас були втрати. Загинули достойні люди, я вважаю, що то був «цвіт нації», але знаю, що таке війна, що кожен з нас міг там загинути. Чи жалію за це? Так, жалію. Хоч не всіх, але мені все-таки вдалось вивести людей, зберегти їхні життя. Найголовніша ціль для мене – це прогнати ворога з нашої землі, показати, що ми можемо, що ми вміємо, що намагаємось і будемо робити.

На Сході України ситуація була складніша. Мій підрозділ прибув відразу майже в місячне оточення. С кожним днем ставало все тяжче та тяжче. На той момент у противника активізувалася найпотужніша артилерія та аеророзвідка. Те, що ми проходимо – це гіркий військовий досвід, але ми його отримуємо й застосовуємо, щоб з найгірших ситуацій виходити у найкраще положення».

Про закінчення війни та потенціал нашої відсічі гвардієць каже впевнено:

Наскільки довго буде йти війна не можу сказати. Але ще з 2014 року я знав, що єдине рішення і закінчення цієї війни – перемога України, і без ніяких перемовин з агресором. Адже й ситуація наразі інша, ніж раніше. Перегрупування та покращення особового складу, техніки, допомога іноземних партнерів – це все відіграє ключову роль у наближені перемоги, а також ентузіазм та патріотизм українського народу. С цим всім думаю ми не прогадаємо, тому перемога все одно за нами. Хлопці у нас мужні, а головне ми знаємо за що ми стоїмо, за що боремося. Якщо людина свято дотримуватися цього й знає чому вона наразі знаходиться на полі бою, то можна вважати, що бій на половину виграний.

Ворог бачить як ми тримаємо оборону, як тримаємо Схід, навіть якщо на деяких позиціях він перевищує наші сили в 3-5 разів. Ми розбиваємо їхні тактичні групи, даємо враження їх техніці, живій силі, й тому це стримує їхній напад з Білорусі, адже там знаходиться багато ворожих військ, техніки та ракет. Противник розуміє, що він так просто сюди не зайде. А якщо зайде, то ми вистоїмо, без сумнівів. У нас фантастичні люди, фантастичні резерви. Молоді хлопці та дівчата беруть на себе ініціативу, тренуються, вчаться, підготовлюються, вступають в інші спецпідрозділі. Й наші Збройні Сили утворюють надзвичайно міцну бойову ланку країни. Тому їм тут нічого не світить».

Перейти до вмісту