Під щільним вогнем: офіцери Нацгвардії про запеклі бої на Луганщині - НГУ

Кирило з позивним Маестро командир резервної роти однієї з бригад оперативного призначення Національної гвардії України. Гвардієць родом з Харківщини, має вищу військову освіту, свого часу закінчив Національну академію Національної гвардії України. Два роки проходив службу у військовій частині 3017, був на посаді командира оперативної роти. У 2021 році перевівся до Академії Нацгвардії на посаду курсового офіцера.

 

«24 лютого коли почалося повномасштабне вторгнення російської федерації я був в Академії, ми з курсантами виїхали на позиції та тримали Сумський напрямок, населений пункт Солоницівка, я був на посаді командира взводу. Наша задача була – стримати танкову колону у разі її прориву. Пробули там два місяці, після чого була ротація і ми почали посилену підготовку особового складу. За два тижні зрозумів, що хочу перевестися до бойової частини. Вирішив, що потрібно воювати і написав рапорт за власним бажанням, разом зі мною його написали ще два офіцери, мої найкращі друзі – Олексій та Владислав. Нам запропонували вакантні посади в олній з військових частин  і ми втрьох поїхали до неї», – ділиться нацгвардієць Кирило.

 

Гвардієць Олексій на псевдо Мілан, родом з Житомира, кадровий військовий, з 2015 року проходив навчання на командно-штабному факультеті Академії Нацгвардії. Проходив службу у військовій частині на посаді командира взводу, до Академії на посаду курсового офіцера перевівся разом з Кирилом. Після повернення в бойову бригаду, в резервній роті був на посаді заступника командира роти.

Попереду на хлопців чекала ротація в Луганську та Донецьку область. Вже через 5 днів після прибуття у Харків вони у складі батальйонної групи вирушили у місто Бахмут, де мали замінити особовий склад на цьому напрямку. Ситуація була вкрай важкою, позиції змінилися, оскільки блокпости бригади на той час вже були на території підконтрольній російським військам.

«Основною задачею було утримання населеного пункту Золоте, ми туди виїхали двома ротними групами. Тримали оборону на контрольно-пропускному пункті. Перші дні одразу почалися з бойових сутичок та прямих контактів з ворогом, бо їх позиції були в 300-400 метрах від нас. Противник запустив 17 ПТУРів по нашій позиції, був перший «трьохсотий» якого успішно евакуювали. Через день у нас вже були перші втрати, по нас почали працювати сильніше – міномети, гради, танки. Там був і прямий стрілецький бій, і артилерійські обстріли, перший 200-ий – офіцер, його не встигли врятувати й він помер прямо на позиції», – розповідає Маестро.

Через два тижні командування Збройних Сил дало команду ротній групі перебазуватися в населений пункт Комишуваха, щоб там тримати позиції й агресор не взяв в кільце Золоте зі сторони Попасної. Позиції там не були підготовлені, гвардійців відправили на рекогносцирування місцевості й вже вночі вони провели операцію по заміні особового складу і почали окопуватися.

«Коли ми виставили людей на позиції й поверталися на КСП до Комишувахи за радіостанціями та іншим необхідним приладдям, почався артилерійський обстріл. Над нами зависла «птичка» і спочатку ми подумали, що треба трохи заховатися та перечекати, знайшли місце де думали, що зможемо заховатися від уламків, там ми пролежали мінімум годину. Потім ми зрозуміли, що наше укриття не зовсім безпечне і побачили болотяний рів поблизу, спустилися нижче до нього і провели там ще годину. В цей момент я дуже переживав, що нас ще фосфором «накриють», а приховатися від нього не було де. Коли обстріл закінчився ми пішли далі», – згадує Олексій.

«Два ворожих БПЛА нас помітили, далі по нас вже працювали касетними боєприпасами й посипали «градами». Ми трішки відійшли в «зеленку» [скупчення лісопосадок та чагарників], бо «Орлани» вели розвідку місцевості та наступної ночі знову почали окопуватися. Потім зайшла бронетехніка противника і ми мали відійти трішки нижче на позиції. Поступила команда від Збройних Сил «зачистити» дві ділянки вище від населеного пункту Комишуваха. Я пішов на «зачистку» місцевості з двома офіцерами й групою до 15 осіб, ми успішно виконали завдання і взяли в полон чотирьох росіян, скоріше за все розвідників, у них були мапи наших і ворожих позицій і радіостанції», – ділиться нацгвардієць Кирило.

Олексій також розповів про один з найстрашніших моментів, коли хлопці мало не втратили побратима та найкращого друга.

«Ми відправили Владислава на позицію, він був на посаді заступника командира роти по роботі з особовим складом. Поступає доповідь по радіостанції – «у нас сім 300-их та двоє 200-их». Я намагаюся дізнатися, що трапилося і мені пояснюють, що був «приліт» в КСП. Намагаємося організувати евакуацію, а з КСП повідомляють – «нас оточили й ми не можемо вийти». І тільки завдяки героїчним вчинкам нашого особового складу хлопців вдалося врятувати, а один із 200-их все-таки був дуже важким 300-им і його змогли привести до тями. Тобто в один день, з однієї позиції – вісім 300-их, в тому числі та наш друг Владислав, та один 200-ий. Ворог передав координати та почався обстріл з мінометів та артилерії й нашого друга «зачепило» – йому роздробило кістку ноги уламками. Зараз він знаходиться на реабілітації», – розповідає Олексій.

Батальйонна група працювала разом з 24-ю окремою механізованою бригадою Збройних Сил України. Гвардійці виконували бойові завдання в населених пунктах: Золоте, Комишуваха, Верхньокаменка та Гірське. В Гірському здійснювали оборону міста і деяких рубежів. Після цього противник прорвався через Нову Тошківку і перекрив основну дорогу – Гірське-Лисичанськ, тоді гвардійці опинилися в напівкільці.

«Через Тошківку окупанти пішли в Мирну Долину, туди прорвався танковий батальйон – заїхало дев’ятнадцять танків. Наше КСП знаходилося в метрах 600-800 до позицій ворога. Була ситуація коли у наших сусідів – 24-ї бригади ЗСУ був 300-ий і вони почали робити евакуацію по цим запасним дорогам через населений пункт Лоскутівка, там вже були дві БМП і танк, грубо кажучи кільце вже замкнулося. Після цього було прийнято рішення командуванням ЗСУ відійти на дальній рубіж, а саме нафтобазу у Лисичанську. Ми це зробили трохи запізно і багато військовослужбовців Збройних Сил зникло безвісти, наша група відійшла на другий рубіж без втрат особового складу», – розповідає Маестро.

З кінця червня в Лисичанську тривали важкі бої за Лисичанський нафтопереробний завод. Бої відбувалися за контроль над селами і трасою. Українські оборонці тримали об’єкт декілька днів, проте через кратну перевагу російських окупантів у живій силі та техніці, а також загрозу бути взятими в кільце, наші військові були змушені відійти із займаних позицій і рубежів. 3 липня Генштаб офіційно повідомив про вихід українських військ з Лисичанська. Нацгвардійці відійшли на більш укріплені позиції на другому рубежі без втрат особового складу.

«Найголовніше, що у нас були злагоджені дії серед особового складу, на позиціях були старшими звичайні солдати, які відмінно себе показали. Мало хто боявся, люди які раніше не тримали автомат, вже через місяць воювали, як справжні спецпризначенці – на війні навчаються дуже швидко. Люди в нас вмотивовані, вони знають за що воюють, на відміну від росіян. Не можна залишатися осторонь при такій критичній ситуації в країні, не можна сидіти десь в глибокому тилу, коли інші воюють чи роблять щось інше для захисту країни, не можна допустити окупаційну владу в державі»,доповнює Олексій

«Складність бойових дій була в тому, що був дуже щільний ворожий артилерійський вогонь, чисельна авіація противника, кількісна перевага реактивних систем залпового вогню. Нам потрібно двадцять HIMARS, може трішки більше, віра в Україну, в ЗСУ та Національну Гвардію України й Перемога буде за нами!», – підсумовує Кирил.

Від admin