Нині вона – головна сержантка взводу 5 Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України. За суворість і вимогливість побратими дали їй позивний Фурія. Історія нацгвардійки – у сюжеті журналістів національного телеканалу «Інтер».

До повномасштабного вторгнення Олександра працювала вчителькою початкових класів. Коли на початку вторгнення їй запропонували виїхати з України, вона навіть не захотіла цього обговорювати.

У мене дві донечки. Я сказала: “Ні, це моя рідна земля. Я буду тут до останнього. Якщо потрібно буде дітей вивести, то є бабусі, які поїдуть із дітьми, але я буду до останнього тут”. Тут моя рідна сторона», – пояснює Олександра, яка має позивний Фурія.

Спочатку вона волонтерила й допомагала військовим, які перебували в її рідній Сковородинівці.

Я пам’ятаю перший раз, як я ухвалила рішення нагодувати хлопців, зробити щось корисне. Бідні, голодні, холодні. Пів дня ліпила вареники на кухні, потім велику каструлю взяла із собою і пішла. Я кажу: “Хлопчики, дозвольте до вас підійти”. – “Підходьте, будь ласка, пані”. – “Хлопчики, дозвольте вас пригостити з пилу з жару гаряченькими вареничками з картоплею та грибами, з любов’ю зробленими”. Вони: “Справді? Ой, дякуємо вам”. І з того моменту почалася допомога», – пригадує Олександра.

Уже 2022 року Олександра вперше звернулася до територіального центру комплектування, щоб долучитися до війська.

Вони кажуть: “Ну, ми все розуміємо, але вчителька, йди вчи дітей. В армії вчити нікого не потрібно!”», – згадує Олександра про відмову.

Після цього вона влаштувалася молодшою медичною сестрою у шпиталь. Згодом її мобілізували.

Починала зі звичайної солдатської посади – стрільця. Згодом, оскільки я вчителька й грамотна, стала діловодом. Але я хотіла розвиватися, більше спілкуватися, тому перейшла на сержантську посаду – командира відділення», – розповідає про свій шлях слобожанська гвардійка.

Олександра продовжила професійний розвиток і пройшла навчання у Великій Британії.

Мені дали грамоту за відмінне навчання. І начальник курсу, майор Рібс, сказав: “Олександро, секундочку. Сашо, one moment”. І дістає з кишені оцей коїн Ірландської гвардії», – розповідає Олександра.

Відтоді цю військову відзнаку вона завжди носить із собою як талісман.

Як пояснювали нам британці, вони дають коїн тільки тій людині, тому військовому, з яким готові пліч-о-пліч стояти й воювати», – доповнює розповідь гвардійка.

Нині Олександра – головна сержантка взводу. У її підпорядкуванні – тридцять військовослужбовців.

І головний сержант, і командир взводу – це той самий класний керівник, але в армії. Вони поважають. Мені не потрібно сто разів їм повторювати. Я власним прикладом показую, як потрібно служити, як бути відповідальним», – пояснює Олександра.

Разом із побратимами вона бере участь у змаганнях. Саме у війську захопилася гирьовим спортом. Пліч-о-пліч вони навчаються, тренуються та вдосконалюють свої навички.

Молодша донька Олександри бере приклад із матері й мріє стати кадеткою. Сама ж Фурія пов’язує своє майбутнє з військовою службою.

Я хочу стати офіцером, щоб надалі зростати, можливо, навіть дослужитися до генерала!», – підсумовує слобожанська гвардійка.