Ми продовжуємо серію проєкту «Код курсанта», у якій розповідаємо історії гвардійців Національної академії Національної гвардії України.
Наш герой – курсант із позивним «Шева», який навчається в навчально-науковому інституті логістики. Він родом з Рівного. До війська гвардієць мав сім років досвіду роботи шеф-кухарем у ресторані. Та на фронті професійний шлях змінився: замість кухонного ножа – пульт керування дроном, замість ресторану – позиції на Донецькому напрямку.
Що ви залишили на війні?
Для Шеви відповідь на це питання – не про речі. Найбільше він говорить про час, який залишив далеко від дому, і про постійне бажання повернутися до тих, хто його чекав.
Від кухні – до дронів
У 2025 році Шеву мобілізували до війська. Він потрапив до військової частини Національної гвардії України в Рівному, де спочатку служив кухарем. На той момент за його плечима було сім років роботи шеф-кухарем у місцевому ресторані.
Після мобілізації кілька місяців він готував для військовослужбовців, але залишатися в тилу, поки його побратими, з якими він проходив базову військову підготовку, вирушали на бойові завдання, не хотів.
Шева сам попросив, щоб його відправили на фронт. Після навчання на FPV-пілота він вирушив на Донеччину, зокрема мав бойові виходи район Костянтинівки, Торецького, Красного Кута та Шахового. Саме там курсант почав займатися повітряною розвідкою.
На позиції оператори працювали позмінно: один виконував виліт, інший готував наступний дрон, змінював батареї та стежив за обстановкою. Так могли працювати всю ніч.
Був постійний ризик. Дрони глушили, збивали, вони падали через погодні умови. Іноді сніг просто закривав камеру, залишаючи оператора без можливості нормально орієнтуватися, для ворога оператор БпЛА був постійною ціллю», – зазначає курсант.
Коли дрон – це твоя перевага
На Донецькому напрямку Шева не лише спостерігав за противником. Під час бойових виходів оператори проводили розвідку та здійснювали скиди.
Гвардієць пам’ятає свої перші бойові виходи, коли поступово зникає відчуття дистанції між оператором і тим, що відбувається на землі. За екраном – реальна ціль, а від точності твоєї роботи залежить результат бойового завдання.
Спочатку знаходиш ворога, робиш скид, влучаєш і знешкоджуєш його і в цей момент тебе переповнює неперевершене відчуття виконаного завдання», – говорить майбутній офіцер.
Для оператора важливо не лише виявити ціль, а й не втратити її. Майбутній офіцер говорить, що момент, коли вдається знайти противника та уразити його, дає неперевершене відчуття виконаного завдання.
20 метрів до вибуху
Одним із найстрашніших моментів для майбутнього офіцера став звичайний, на перший погляд, вихід до сусіднього бліндажа.
Вони з побратимом зайшли на позицію та помітили ворожий дрон. Гвардієць запропонував повернутися до бліндажа. За кілька секунд поруч із ними пролунав потужний вибух.
Ворожий боєприпас упав приблизно за 20 метрів.
Шева отримав контузію та травму барабанної перетинки. Попри це, ще 26 днів залишався на позиції.
Це був найжорсткіший звук, який я колись чув», – розповідає Шева.
Але на цьому випробування не закінчилися. Під час одного з виходів позиція підрозділу протягом п’яти днів перебувала під мінометним вогнем противника. За цей час зафіксували понад 140 прильотів. Не вистачало води та їжі, а кожен вихід із позиції перетворювався на окреме випробування.
Війна змінює
Війна змінює саме сприйняття страху. Після пережитого на війні в якийсь момент перестаєш боятися так, як раніше. Те, що колись здавалося неможливим витримати, стає досвідом, який змінює твоє ставлення до небезпеки, людей і самого життя», – ділиться гвардієць.
Після пережитого Шева по-іншому дивиться і на тих, хто залишився далеко від війни. Власний досвід змушує його гостріше відчувати це.
Те, що тримало
У найскладніші моменти Шева думав про дім. Знав, що його чекають рідні та наречена. Знав, що за нього моляться .Саме це давало сили продовжувати.
«Я знав, що я повернусь до дівчини. Напередодні мобілізації я зробив їй пропозицію. І просто хотів повернутися. Я знав, що мене чекає сім’я. Що за мене постійно моляться. Я знав. Це мені було важливо», – зазначає курсант.
Чотирилапий побратим
Навіть посеред виснажливих бойових виходів залишалося місце для чогось по-справжньому людського. На одній із позицій до військових прибився маленький кіт. Згодом позицію, де він перебував, зруйнували обстріли, але тварина дивом вижила й знову знайшла Шеву.
Гвардієць забрав кота із собою. Так у військового з’явився чотирилапий побратим Тор.
Війна закінчується не тоді, коли виходиш із позиції
Після бойових виходів були короткі періоди відновлення, а потім — знову дорога на позиції. Кілометри піших переходів із повним спорядженням, розвідка, скиди, обстріли. За словами Шеви, один із таких переходів становив 17 кілометрів.
На війні потрібно бути дуже уважним. Ти ніколи не знаєш, звідки може прилетіти, тому постійно прислухаєшся до всього, що відбувається навколо. На війні важливо слухати небо – чути дрони, вибухи, розуміти, що відбувається над тобою. Тут не можна розслаблятися, бо від твоєї уважності іноді залежить твоє життя і життя тих, хто поруч», – з посмішкою розповідає гвардієць.
Чому саме НА НГУ?
Гвардієць вирішив продовжити свій шлях у війську вже як майбутній офіцер. На вибір Національної академії Національної гвардії України вплинула й родина: його рідний брат також навчається в Академії. Завдяки цьому Шева вже знав про заклад і свідомо обрав його для подальшого навчання.
Я хотів саме в Національну академію Національної гвардії України, бо мій брат також тут навчається. Він прийшов в Академію раніше за мене й багато розповідав про навчання, про військове життя, про те, як усе тут відбувається. Тому я вже трохи уявляв, куди йду і що на мене чекає», – підсумовує Шева.
Історія Шеви – про вибір бути військовим, який продовжується навіть після важких випробувань. Про людей, заради яких він тримається, і досвід, який назавжди залишається з ним.
Відділ комунікації НА НГУ
