Піхотинець з позивним Зіня на війні вже третій рік. Перевівся в Бригаду «Рубіж» з тилової частини, бо, каже, хотів, щоб з нього було більше користі.
«Добре розумів, що мене чекає і які ризики має служба в піхоті. З часом звикаєш і до побуту в окопах, і до безперервних обстрілів, і до штурмів. Ставлюся до цього просто як до роботи», – розповідає боєць.
Значно спрощує роботу піхотинців наявність озброєння різного калібру, яким можна гатити по окупантах. Так хлопці себе спокійніше почувають на позиціях, так ефективніше звільняти наші території. Зіня каже, за два роки війни у нас суттєво збільшився арсенал зброї, однак бракує людей, які б опановували її.
А от у росіян техніки поменшало. На колони металобрухту, як у перші дні великої війни, вони вже навряд назбирають. Наш герой пригадує свій лютий 2022-го, тоді він служив на Чернігівщині, там і зустрічав противника, що колонами пер на столицю.
«Спершу, звісно, було страшно, а потім, побачили, як воно гарно горить, то вже самі увійшли в азарт. В перші дні нам вдалося взяти двох російських танкістів у полон. Ми підбили їхній танк, а вони встигли з нього вилізти, намагалися втекти. Вони були переконані, що тут не буде ніякого опору і вони до вечора будуть в Києві».
У той час рідні Зіні залишалися на Київщині, на відріз відмовилися покидати рідний дім, а хлопець понад усе прагнув їх захистити. Це бажання керує ним і досі. Каже, якщо не буде стояти тут, на Донбасі, то ворог може зайти до його хати, а цього він не повинен допустити.
Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ
