До повномасштабного російського вторгнення Валентин працював гірничим рятувальником в Дніпропетровській області. В Україні з такою специфікою роботи служить досить невелика кількість людей: вміння спускатись в шахту під час обвалів, непередбачуваний ризик викиду метану або пожежі – важка праця, яка вимагає неабиякої сміливості. Незважаючи на фізичну небезпеку та психологічний тиск замкненого простору, Валентин з напарником проводили реанімаційні дії та надавали медичну допомогу постраждалим гірникам, адже доступ лікарів до місця надзвичайної події був практично неможливим.
В березні, після оприлюднення звірств російських окупаційних військ в Бучі, Ірпені та інших містах України він добровольцем приєднався до лав Національної гвардії України. За декілька тижнів бойового злагодження Валентин почав бойову службу у Харківській області.
«Коли були під Харковом, наші підрозділи постійно обстрілювали з артилерії, реактивними системами, мінометами. Десь наприкінці літа, російські війська обстрілювали нас вкрай активно, вони прикривали свій відступ. Тоді, у вересні, попри надзвичайний опір окупаційних військ нашим гвардійцям і побратимам зі Збройних сил України вдалося звільнити майже всю Харківську область», – ділиться спогадами гвардієць.
Доволі серйозний життєвий досвід, професійний вишкіл в екстремальних ситуаціях під час роботи рятувальником, стресостійкість стали в нагоді Валентину у бойовій обстановці. І навіть, незважаючи на поранення, яке отримав під час чергових обстрілів, він все одно рветься на передову.
«Після реабілітації, повернусь у стрій. Не можу відпочивати у шпиталі, поки мої побратими захищають нашу Батьківщину. У нас одна єдина мета – перемога України. І вона гарантовано буде, завдяки добровольцям, мобілізованим, кадровим військовослужбовцям. Адже кожен захисник, наче окремі гвинтики єдиного механізму, прагне пришвидшити мир, звільнити наші землі від окупантів».
Група інформації та комунікації Центрального ТУ
