Нацгвардійці відчайдушно роблять росіянам “двісті” на Сватівському напрямку. Там тривають жорстокі бої з інтенсивними стрілецькими вогневими контактами під прикриттям артилерії, а подекуди й авіації.
Межа між вільними територіями Харківщини та Луганщини рясно полита кров’ю українських захисників та російських загарбників, узбіччя й досі захаращені спаленою технікою, у полях та лісосмугах триває ексгумація та евакуація тіл. Багато руйнувань до тепер зазнає Куп’янськ, до якого ворог дістає реактивними системами залпового вогню та на який, попри це не шкодує також і ракет. Така ж картина у навколишніх селах, що розташовані у Сватівському напрямку. І чим далі на схід, тим вона страшніше — там Сили оборони України тиснуть на росіян, вичавлюють їх з будинків та вулиць, вичищають з погребів. При цьому українцям вдалося досягти на цьому напрямку паритету в артилерії.
“Буває і вночі працюємо. І це робота не менш важлива, ніж та, яку роблять інші підрозділи. Допомагаємо нашим хлопцям, надаємо їм артпідтримку, щоб вони наступали, тисли ворога. Ми є одним механізмом, як кулак. І тим кулаком будемо “лупашити” ворога”, — пояснив гвардієць на псевдо Бард. Він зауважив, що його розрахунок працює лише по розвіданих та верифікованих цілях. Бо є потреба економити на снарядах та ресурсі ствола гаубиці. Тим більше, що росіяни тепер не їздять колонами, уникають скупчення великих мас особового складу та техніки — ворог вчиться на своїх помилках.
“Працюємо по різних цілях — стаціонарних і рухомих. Нам головне швидше їх (росіян) вибити та поїхати додому. Буває і нам прилітає. Переважно це касетні боєприпаси та “стволка”. Але, Слава Богу живі-здорові!” — ділиться гвардієць з позивним Механік. Він боронив Україну під Балаклеєю, Ізюмом, Куп’янськом. У Нацгвардії — з літа.
“Я взагалі воюю ще з 2014 року. Тоді я пішов 22-ї окремий мотопіхотний батальйон, який спочатку був тербатом. Там я був командиром відділення СПГ-9. Все ж таки відчувається, що небезпечніше стало тепер, звісно, ніж тоді. Інша інтенсивність, тактика, техніка, — пояснює гвардієць на псевдо Ворчун [укр. – Воркун].
Тим часом від початку повномасштабного вторгнення змінився сам характер ведення бойових дій. Наразі “кривавої роботи” вистачає не лише артилеристам, але й піхоті. Загарбники також перейшли до тактики малих груп, побачивши її більшу ефективність. Українські захисники не шкодують своїх сил та нервів, аби перетворити життя окупантів на пекло у черговому населеному пункті “N”. Для цього в них вистачає мотивації та хитрості.
“Тридцять осіб ми їх “завалили”. Дали бій: їх — тридцять, нас — вісім. Вони хотіли обійти нас справа і зліва, у них нічого не вийшло. І мій добрий співслужбовець, позивний Кабан, ім’я Андрій, прикрив мене, був поранений. Шрапнель потрапила в обличчя. Президент йому навіть нагороду вручав у шпиталі. Я ним дуже пишаюся. Тут, що не день, то свято. То там “приліт”, то там “приліт”. Подивіться на мою каску. Вона вся в шрапнелі. Я її спеціально не змінюю, вона для мене, як талісман. — розповідає гвардієць Кова. Він прийшов до Нацгвардії з десанту у перші дні війни, і є для ворога справжнім ангелом смерті.
“Краще бути мертвим, ніж жити рабом під цією гидотою. Страшно було, і осколки, навіть пірсингована каска є у мене. Але спортивний досвід і бойовий дух у мене є. Дякую нашим інструкторам, які на заняттях муштрували нас, ганяли як треба”, — ділиться гвардієць Циган. Йому важко говорити на камеру, але його побратими кажуть, що це надзвичайно сміливий та винахідливий воїн — справжня знахідка для свого підрозділу.
“Часом кажуть: “Це — нова Дементіївка [знищене російськими окупантами село на півночі Харківщини]!”. Зараз ситуація, коли сторони не можуть перемогти одна одну. Вони [російські загарбники] нас намагаються задавити кількістю. А ми просто, як завжди, робимо свою роботу. Їх багато, і спочатку нам здавалось, що вони під наркотиками. Але ні, це не так. Мабуть, правду кажуть, що вони більше бояться своєї служби безпеки, ніж нас. Від нас вони ще можуть відповзти, а їхня служба безпеки прикінчить їх назавжди. З “артою” працювати легше [на північному напрямку довгий час росіяни мали тотальну перевагу в артилерії]. З нею скоріше ми перемагаємо, — коментує ситуацію гвардієць Археолог. Він теж прийшов по мобілізації. На фронті з перших днів повномасштабного вторгнення. — Ми ніколи не давали задню. Ніколи! Тому коли один з генералів каже, що у Нацгвардії сталеві яйця, то я цим дуже пишаюся і знаю, що це правда!”
Гвардійці щодня ризикують своїм життям на “нулі”: знаходять вразливі місця загарбників, і заходять все глибше і глибше, викреслюючи з Книги Життя російських “музикантів”, “еленерію”, “спецуру” і “регулярних”. Вони доводять світові, що найвища цінність українців — Свобода.
