Підприємці, громадські діячі, викладачі, робочі і художники. До повномасштабного вторгнення росіян тисячі українців мали різне покликання, різні мрії і різну мету. Але покликання захищати Батьківщину об’єднало людей, які в мирному житті, напевно, ніколи б і не зустрілись. Руслан Павлов до 2022 року займався бізнесом, громадською діяльністю, спортом, будував плани на майбутнє і намагався змінити на краще те, що його оточує.
У лютому 2022, коли російські окупанти вторглися в Україну, він, як і інші чоловіки і жінки різних професій, взявся за зброю. У складі підрозділу «Сафарі» він виконував бойові завдання на Київщині, а згодом – на Харківщині та Донеччині.
Я зрозумів, що якщо війна прийде під Франківськ, я нічого не зможу зробити. Тому вирішив їхати тримати фронт подалі від рідного міста. Ми зачищали від залишків окупантів Вовчанськ, і місцеві жителі дуже тепло нас зустрічали. Далі були Куп’янськ, Балаклія, Ізюм», – згадує чоловік.
Але попереду були ще важчі випробування – дуже важкі бої під Бахмутом і Ямполем на Донеччині. Саме тоді почало формуватися розуміння, що підтримка військових потрібна не лише на полі бою, а й після нього.
Війна формує глибоку відповідальність і дружбу. Переживаючи за своїх людей, думаєш наперед: яка небезпека, як її усунути, що зробити, щоб повернутися живими. Крім того, тут і зараз усе зрозуміло: хто ворог, хто свій. У тилу – значно складніше», – розмірковує нацгвардієць.
Сьогодні Руслан Павлов – помічник командира з ветеранської політики. Він також очолює громадську організацію «Спілка ветеранів штурмових дій». Основна мета – створити систему підтримки для військових, які повертаються з фронту, зокрема для поранених і тих, хто пережив складний бойовий досвід.
Ми зрозуміли, що, об’єднуючись і діючи гуртом, легше розв’язувати нагальні проблеми та підтримувати один одного, особливо ветеранів, які внаслідок важких поранень отримали інвалідність. Мою ідею підтримали побратими. Зараз у нас близько 50 людей – більшість із бойових підрозділів. Ми допомагаємо один одному і залишаємося на зв’язку», – розповідає Руслан Павлов.
Організація не обмежується комунікацією – вона забезпечує конкретну допомогу. Йдеться про реальну підтримку у відновленні, створення належних умов для занять спортом, відпочинку і розвитку.
В нашому 50 полку Нацгвардії ми створили реабілітаційний центр, відкритий для представників всіх підрозділів Сил оборони. Там є обладнання для фізіотерапії, мануальної терапії, великий зал для занять», – говорить офіцер.
За його словами, головна проблема ветеранів – не лише фізичні травми, а втрата відчуття значущості і місця в цивільному житті. Саме тому акцент робиться на комплексному підході – поєднанні спорту, психології і відчуття спільноти.
Найбільше – відчуття власної гідності та значущості. Визнання їхніх заслуг – перший крок до ментального оздоровлення. Важливо знайти своїх серед своїх: займатися спортом, звертатися до психолога або ветеранського осередку. Поєднання фізичної активності та ментальної підтримки реально працює», – впевнений нацгвардієць.
Сьогодні робота з ветеранами – це частина служби Руслана. Його завдання – допомогти військовим не втратити себе після війни і повернути контроль над життям. Зараз для багатьох ветеранів шлях відновлення і відчуття найвагомішого внеску в незалежність України – не менш важливі, а, іноді, і складні з ментальної точки зору. Саме для того, щоб ветерани могли подолати усі виклики і гідно почуватись своїми серед своїх в будь-якому середовищі і працюють офіцери, які самі пройшли шлях штурмів, зачисток, поранень і втрат. І тепер вони доводять своїм бойовим побратимам, що перемога – це не лише звільнені території, а й люди, які змогли повернутися до активного життя після війни.
Група комунікації Західного ТУ НГУ
