Командир інженерно-саперного взводу вінницького підрозділу Національної гвардії України лейтенант на псевдо Тіран зустрівся з вінницькими ліцеїстами. Він розповів їм про роботу, яку не афішують, але без якої фронт і тил були б значно вразливішими. Сапери розміновують звільнену землю і водночас зупиняють просування ворога – і саме це офіцер поклав в основу розмови з молоддю про війну, відповідальність і майбутнє країни.

Зустріч відбулася з ініціативи гвардійців, аби молодь почула сьогоднішню історію, яку нині пишуть українці на фронті, від людини, яка це робить власними руками. Лейтенант Тіран – сапер із великим досвідом. Ще у 2022 році він із побратимами розміновував звільнені райони Київщини. А потім працював на інших ділянках фронту, де ворог залишав після себе смерть, і там, де його треба було зупиняти.

Наша робота малопомітна, але життєво важлива. Ми очищуємо українську землю від вибухівки, щоб на неї поверталося безпечне життя. І водночас робимо інженерні загородження, щоб ворог не міг просуватися вглиб країни. Одного разу трапився випадок, який запам’ятався мені особливо. Під час розмінування звільненої території, поле виглядало тихим, майже мирним, але я відчував – це лише маска. Ми обережно почали перевіряти метр за метром,  знаючи, що колись тут ходитимуть цивільні. І таки ми знайшли і знешкодили декілька мін. Потім нам доводилось працювати над знешкодженням таких мін як ТМ-62, МОН-50, МОН-90, ПФМ-1, ПОМ-2. Звичайно вам назви нічого не скажуть, але повірте, вони небезпечні. Тоді я собі сказав: «Цей бій ми виграли, крок за кроком рухаємося далі». Така робота вимагає абсолютної зосередженості кожної секунди – найменший неправильний рух може коштувати життя. Саме тому ми діємо уважно та злагоджено, як єдиний механізм: кожен знає свою роль, і кожен викладається сповна», – розповів гвардієць.

Ліцеїсти бути в захваті від військового досвіду та розповідей сапера.

Було дуже незвично слухати людину, яка це все бачила на власні очі. Ти ніби розумієш, що йде війна, але коли про це розповідає офіцер, який сам все це пережив, війна сприймається зовсім інакше. Це дуже сміливі люди, якщо вони не бояться вибухівки. Я дуже вдячна нашим саперам Нацгвардії за те, що вони роблять для нас», – поділилась ліцеїстка Анастасія.

До ліцеїстів нацгвардієць звернувся не лише як військовий – а і як людина, яка думає про майбутнє. Він поділився своїми мріями і планами.

Я хочу, щоб ви розуміли: Україну після війни відбудовуватимете ви. Безпечні дороги, міцні мости, нові заводи, сучасні школи – усе це потребує розумних, чесних і небайдужих людей. Країну не будують байдужі. Її будують ті, хто любить свою землю й готовий її захищати – зі зброєю або з інструментами у руках», – підсумував нацгвардієць.

Ця зустріч стала не лише розмовою про війну, а й нагадуванням про відповідальність за майбутнє. Бо до нього починається з розуміння сьогодення – складного, небезпечного, але правдивого. Саме в таких зустрічах міцнішає зв’язок між тими, хто сьогодні тримає оборону, і тими, хто завтра будуватиме країну. І тут майбутнє перестає бути далеким – воно настає тут і тепер, у свідомості нашої української молоді.

Група комунікації Західного ТУ НГУ