Ще у 2022 році всі казали, що ця війна – артилерії. Вже наступного року артилерію не уявляли без дронів у небі, які коректують її роботу. А тепер самі дрони опанували небо та мають власний неабиякий потенціал для розвитку. Наш герой – командир аеророзвідки одного з бойових батальйонів 5-ї Слобожанської бригади.
Молодшому сержанту Антону на позивний Райт 20 років. Має майже дві вищі освіти. До закінчення Харківського національного університету внутрішніх справ ще рік, а от диплом Української інженерно-педагогічної академії наш герой захищатиме вже через місяць.
Війну зустрів вдома, разом із сім’єю. Перший місяць волонтерив, але згодом відчув, що цього замало. Тож 31 березня 2022 року добровільно приєднався до 5-ї Слобожанської бригади.
“Родина дуже нервувала, але я сказав їм, що сам обов’язково виберусь, а от вони мені заважатимуть. Батьки виїхали вглиб України, старша сестра поїхала за кордон, а я взяв документи та разом із другом однокласником пішов до військкомату. Але з’ясувалось, що той давно переїхав, тож ми пішли записуватись до ТРО, але й там не вийшло. Випадково дізналися про бойову частину НГУ, що приймає людей”, – пригадує початок широкомасштабної війни Антон.
На той момент Антону було лише 18 років. Зараз — на ціле життя більше. Це стає зрозуміло під час нашої розмови. Жорстко розставлені акценти, неймовірна вмотивованість, пронизливий погляд. На вигляд Райту навіть 18 буде забагато, проте гвардійцеві вже довелося командувати, приймати відповідальні рішення та дивитись в обличчя долі, про що свідчать дві контузії, отримані під час виконання бойових завдань.
“Я був стрільцем лише місяць. Далі в мене з’явився перший мій квадрокоптер – відтоді я літаю. Одразу зрозумів, що це – дійсно моє покликання. Перший етап боїв 2022 року, в якому я брав участь, то по суті була глуха оборона із тимчасовими нашими вилазками. Завдання було – не пустити ворога далі вглиб, тож ми зарилися під Балаклією й готувалися дати відсіч при нападі ворога. Але я літав, і міг не лише спостерігати за противником, а й завдавати йому шкоди. Поряд з нами були бійці Сил спеціальних операцій, вони навчили робити скиди з ВОГів”, – розповідає Антон.
Після Балаклії був виїзд на Куп’янськ, далі двічі Кремінна, Кліщіївка.
Сьогодні Райт керує групою аеророзвідки. Його побратими освоїли різні типи літальних коптерів – від мавіків до дронів-камікадзе.
Свою мотивацію пояснює патріотичним духом і потягом до захисту Батьківщини ще з дитинства.
“Я ще у школі носив світшот у червоно-чорних кольорах. І дивувався реакції деяких вчителів на це. Вже тоді я позиціював себе як українця – це по-перше.
Війна в усіх новинах була під час мого свідомого буття. Далі, як кожен хлопець, я цікавився стрільбою. У мене був пневматичний пістолет і мене тренував чоловік моєї старшої сестри, так я готувався захищати – це по-друге.
Під час ковідного локдауну я отримав від держави гроші за вакцинацію та всі їх витратив на книжки Ганса фон Даха, здається, я купив їх штук шість. Там все про тактику сучасного бою в різних умовах – це по-третє.
Виходячи з усього вище сказаного я очікував щось недобре, бо вже тоді вірив у доповідь американської розвідки. Поки всі навкруги заспокоювали себе думками про “все мине, нічого не буде”, я мав достатньо часу внутрішньо підготуватися. Тож, моя перша мотивація була зробити будь-що, тільки не пустити до Харкова цих тварюк. Тепер, коли я вже вмію робити багато корисного та довів собі, що можу, я хочу посилити свою здатність робити ворогу погано. Я хочу стати тим, хто вирішує, як саме гнати цих нелюдів з моєї землі”, – наголосив нацгвардієць.
Під час виїзду на локацію, де проходять тренування аеророзвідників, Райт пояснив найважливіші принципи своєї роботи.
“Наша задача – в першу чергу бачити всі переміщення та приготування противника біля лінії зіткнення, щоб не допустити його наближення до наших позицій. Стрілецький бій – це лотерея, тому краще до нього не доводити. Окрім цього будь-яке ураження ворожої піхоти чи техніки, супровід тих, хто загубився, пошуки поранених – це також задачі нашого підрозділу. Кожен з нас вміє літати на всьому, що в нас є, тому в разі несподіванок будь-хто з моїх хлопців може замінити будь-кого з нас”, – каже Антон.
Оператори безпілотних апаратів доволі швидко вправляються зі своїми пташками, небо вмить перестало бути мовчазним. Дрон летів дуже швидко і прямо над головою, він майже зовсім не зупинявся – навіть очі сфокусувати на ньому було важко. Це той самий камікадзе, якого боїться як піхотинець з автоматом, так і механік-водій ворожого танку, бо всі вже давно розуміють — порятунку від нього немає. Тож мала авіація, якщо можна її так назвати, грає зараз вирішальну роль на полях битви за Україну.
“Маємо бути готові до будь-якого поганого розвитку подій – такий мій підхід як командира – постійно тримати всіх у готовності та активізувати тих, хто постачає нам наші крила. Вони коштовні, але це розхідники. Життя кожного побратима дорожче за найкрутіший “мавік” чи “матріс” з наших запасів. Проте постачання постійне та регулярне. Частину нам дає наша 5 Слобожанська бригада, а ще частину постійно пересилають волонтери. Ми активно співпрацюємо зі спільнотою SocialDronesUA, їх продукція працює без нарікань”, – повідомив Райт.
Оператори зазначають, що дуже вдячні людям, які донатять, збирають у себе вдома дрони й надсилають їм, бо кожна така пташка наближає нас до омріяної перемоги!
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ
