Нацгвардієць на псевдо Вікінг проходить службу у 15-му Слов’янському полку. Вже через два тижні після повномасштабного вторгнення він зі своєю групою боронив Святогірськ від ворожого десанту.
Свій військовий шлях воїн розпочав зі строкової служби у 2013 році в непростий для країни час Революції Гідності. Для Вікінга повернутися в рідний Донецьк не було можливості, тож він вирішив підписати контракт і продовжити службу у Києві, згодом був переведений до 15-го Слов’янського полку.
Звістка про повномасштабне вторгнення як і для мільйонів українців надійшла несподівано. Сумнівів як діяти не було, треба було відправити родину в безпечне місце і рушати на службу. Його дружина швидко зібрала дітей і поїхала до батьків, а сам Вікінг прибув до частини.
За два тижні головний сержант та його група вже перебувала під Святогірськом у Тетянівці, де їм довелося зустріти ворожий десант і вступити в перший бій. Група Вікінга мала складне завдання — тримати оборону, зайняти висоту і, за потреби, забезпечити відступ власних військ через річку. Попри постійні артилерійські обстріли і ворожі атаки, вони не здались.
«Спостережні пости, міномети, авіація — всі засоби використовувалися для захисту позицій. Хоча з силами було напружено, всі вижили, і це можна було вважати маленькою перемогою», – згадує гвардієць.
Після Святогірська батальйон Вікінга перебував у Слов’янську, де були встановлені блокпости для відбиття наступу ворога. Основний напрямок загрози йшов зі сторони Ростовської траси через населені пункти Адамівку, Макатиху, Довгеньке та селище Маяки. Там розташовувалися російські війська, які активно обстрілювали позиції українських захисників. Ворожі міномети створювали постійну загрозу, але гвардійці не втрачали рішучості і були готові відбити будь-який наступ ворога.
Участь у Лиманській операції та штурмі населеного пункту Зарічне стали наступними випробуваннями для Вікінга та його особового складу. Під час однієї з операцій російські солдати потрапили в пастку і затрималися у будинку, а коли пішли, забули одного зі своїх.
«Рашисти добре там були закопані, але не здавалися в полон, хоч і розуміли, що наші сили їх переважають. Їм пропонували здатися, їх було там троє, двоє з яких на ранок пішли, а третій товстий якут він просто не зміг вилізти у вікно», – сміючись розповідає Вікінг.
За допомогою гранат та підриву будинку гвардійці врешті-решт змогли взяти його у полон, хоча той і не розумів, що навкруги.
«Коли ми зайшли в хату, то побачили дуже багато цікавих речей. Особисті речі, деякі документи. Рашисти, навіть, взяли з собою парадну форму, сподівалися на швидку перемогу» – додає гвардієць.
Сім’я Вікінга та інших бійців переживає за своїх близьких, постійно чекає на їх повернення та молиться за їхню безпеку. Ця безмежна підтримка і натхнення дають силу воїнам у важкі моменти. Від їхньої хоробрості і жаги до миру залежить доля України. Серед них панує спільна мрія — закінчити цю війну перемогою.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ
