Барс мав досвід служби у війську до 2014 року, але ставиться до нього скептично. Він розумів, що набутих навичок явно не вистачало для ефективної участі у повномасштабній війні. Але було гаряче прагнення не допустити ворога, який швидко захоплював нові й нові території, у свій дім.

“До повномасштабного вторгнення росії в Україну бойового досвіду не мав. Але з природою Донбасу знайомий: я ж тут “срочку”[строкову службу] проходив у військовій частині 3023, якої зараз не існує. Вона тоді була в Горлівці [окуповане росіянами з 2014 року місто] у другому батальйоні. По мобілізації призвався до Олександрійського гарнізону разом з побратимами. Незабаром зрозуміли, що наше подальше перебування там немає сенсу. Понаписували рапорти, перевелися у 15-й Слов’янський полк. Там, наступного ж ранку, мене перевели мене до батальйону спеціального призначення “Донбас”. Відразу був снайпером третій категорії. Згодом багато посад змінив поки дійшов до командира взводу”, — розповідає Барс.

Повноцінних можливостей адаптації до нових умов, фактично, не мав. Відразу потрапив на передові позиції. Всьому вчився в бойових умовах.

“Перша гаряча точка була майже відразу [після того, як опинився у батальйоні спеціального призначення “Донбас”]. Вже через три дні потрапив до Попасної. Потім був Харківський наступ. Далі Кремінський ліс, Серебрянське лісництво, — перераховує Барс. ― У Попасній все на той момент вже було дуже і дуже сумно. Це була оборона. Стояли на смерть проти росіян, тримали позиції. По суті там вже не було за що зачепитися, бо все було знищене, але якось ще й трималися, бо це ж наша земля, наша територія, тому й боролися за неї. На той час був старшим солдатом”

На початку вересня 2022 року ситуація почала стрімко змінюватися. Бійцям 15 Слов’янського полку вдалося просунутися далеко на північ.

“Далі був Харківський наступ. Починали з Андріївки, далі Волохів Яр, Шевченкове, Куп’янськ. Це було вже цікавіше, якщо з Попасною порівнювати, бо це був наступ. Ми йшли вперед, вже їх вибивали з позицій, а не вони нас. Полонених брали, техніку: два БТР, “КамАЗ” (відновили потім його), БМП-2 — дві чи три штуки. Так дійшли до Куп’янська. Далі наші хлопці поїхали на Лиман, далі був Майорськ. Але я у Майорську не був. З нього у листопаді зайшли у Серебрянське лісництво, і аж на початку березня вийшли.

Певний час Барс міркував, що війна вже не може його чимось здивувати. Та кремінські ліси не дарма називають Лісом чудес.

Я був вже тоді старшим ремонтно-евакуаційної групи. Бо моя цивільна робота — технік. Найстрашніше було доїхати з точки А до точки Б під постійними обстрілами. Ми їздили Уралом, КЕТЛ [колісний евакуаційний тягач легкий], витягували техніку, ремонтували, допомагали. Важко було, бо накривали наших пацанів з коптерів. Там стало багато відкритих ділянок. Просто весь ліс, можна сказати, тепер відкритий, тому що й лісу вже немає.

Нагадаємо, легендарний батальйон “Донбас” сформували добровольці у 2014 році, згодом вони увійшли до складу Національної гвардії України. Його бійці пройшли тяжкі випробування боями за Карлівку, Попасну, Лисичанськ, Іловайськ, Маріуполь, Дебальцеве, Сєвєродонецьк, Майорськ, Куп’янськ, Лиман, Рубіжне, Кремінну. Відзначилися майже у всіх гарячих точках на Луганщині, Донеччині, Харківщині. Військовослужбовці батальйону спеціального призначення “Донбас” 15-го Слов’янського полку Національної гвардії є питомою складовою Сил Оборони України. Вони тримаються власних звитяжних традицій, професійно нищать російських загарбників на східних рубежах, відчайдушно б’ються за волю та суверенітет українських земель.

Сьогодні до їхньої місії може приєднатися кожен!

Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України