Українська молодь – потужна сила нашої країни. Усі герої цих коротких історій – військовослужбовці з різних підрозділів Північного оперативно-територіального об’єднання. Не так давно ці молоді люди ще вчилися у школах або університетах, проходили строкову службу і планували своє майбутнє, утім повномасштабне вторгнення рф на територію України знищило ці плани.
Андрій, 20 років, Київська обл.:
«Якби не війна, то зараз працював би кухарем. У мене була мета стати шеф-кухарем, відкрити свій ресторан, але вже після перемоги обиратиму або військова служба, або йти далі по професії»
«24-го лютого мене розбудила мама і сказала, що почалась повномасштабна війна. Я спочатку не повірив, а уже по дорозі на роботу зрозумів, що дійсно почалося. Тоді ми із друзями зібралися і поїхали у найближчу військову частину, уже з неї виїжджали на бойові дії під Гостомель, а потім у Харківську область, – згадує Андрій та додає: – Якщо чоловіки не будуть тікати від служби, а навпаки ми всі згуртуємося і переможемо ворога, то наступне покоління буде жити в мирній Україні»
Гура, 25 років, м. Дніпро:
«Моя молодість зараз – це тактика, – коротко відповідає військовий із бойовим досвідом, зокрема, у Білогорівці. – У мене три племінники. Я дуже хочу, щоб вони цієї війни не побачили. У дітей має бути повноцінна сім’я, батьки, дім, а не війна…»
Гура ще до війни шукав себе. Каже, що у трудовій книжці близько десяти різних записів, саме тому пішов до лав Сил безпеки і оборони України спершу на строкову службу, а згодом уже на контракт.
«Не хотів би навіть уявляти, що моя молодість припаде на війну. У цьому немає нічого хорошого. Було б класно свою молодість нормально проводити: навчання, відпочинок, робота, свята гуляти, а не займатися війною, – каже боєць. – Я сподіваюся, що сучасна молодь пам’ятає, що йде війна, тому треба працювати, волонтерити. Трошки образливо, коли молодь зараз на дискотеках, а ми тут…»
Ель-Пачо, 23 роки, Полтавська обл.:
«У мене є маленькі сестри їх теж треба захищати, хтось має це робити, – пояснює військовослужбовець і додає: – Я до цього служив строкову службу. Тільки 2 місяці пробув вдома і знову пішов служити. Тепер маю невеликий бойовий досвід, отримав поранення та проходжу реабілітацію».
Про свою молодість Ель-Пачо каже, що вона «дуже насичена різними пригодами», але вірить, що наступне покоління молоді точно має чекати мир.
Денис, 20 років, м. Дніпро:
«Думаю, що наша молодість – це надія, це боротьба за Незалежність та вільне життя наших дітей, – розповідає солдат, який після перемоги планує вивчитися на офіцера. – Я думаю, що після стількох років випробовувань, наступне покоління молоді має насолоджуватися життям. У моєму підрозділі чимало молодих бійців, але ніхто з нас не міг подумати, що наші молоді роки забере війна».
Микола, 25 років, м. Київ:
«Молодість у формі – теж молодість», – каже інший боєць Микола. Він не проходив строкову службу, але на початку повномасштабного вторгнення мобілізувався до лав Національної гвардії України. Згодом він у складі підрозділу уже виїжджав на бойові дії на Київщині, а потім у Харківську області. Згадує перший бій одним словом: «нарешті!».
«Я сподіваюся, що ми ще будемо гуляти по парках, а не думати, що десь щось прилетить, когось десь вб’ють. Щоб навіть не думали про війну, а тільки згадували», – розповідає військовий, а потім згадує: – Якби не війна, то ремонтував би авто. Дуже люблю цим займатися. Після перемоги хочу відкрити щось своє і працювати на себе».
Хтось у свої двадцять років має досвід знищення ворога, ще хтось у двадцять три роки уже має бойове поранення, а інший ще до тридцяти років має сім’ю, яку захищає. Кожна історія молодого нацгвардійця – по-своєму унікальна, але в одному вони усі схожі – ніхто з них не планував воювати та ризикувати життям, але кожен із них зараз – боєць, який став на захист України.
Відділення інформації та комунікації Північного Київського ТУ
