Не зважаючи на юний вік, Олександр разом зі своїми побратимами-танкістами встиг побувати в найгарячіших точках Рубіжного та Сєвєродонецька, пережити влучання в танк кумулятивних снарядів противника та неодноразово перемагав в танкових боях.
ПОЧАТОК
“24 лютого я до третьої години ночі ніс службу та пішов відпочивати, коли о п’ятій ранку командир підняв нас по бойовій тривозі й ми побігли займати кругову оборону. Чесно кажучи, тоді ми слабо уявляли що взагалі почалося, хлопці думали, що по приїзду на чергову ротацію просто вирішили перевірити наші дії по тривозі…” – ділиться спогадами гвардієць.
Згодом хлопці побачили купу піхоти й бронетехніки, що рухалася в бік рубежу оборони та почали отримувати перші невтішні новини зі столиці.
Перші активні бої екіпажа Олександра почалися на початку березня в Рубіжному. Після двогодинного мінометного обстрілу піхоти, яку прикривали танкісти, по радіостанції повідомили про ворожий танк недалеко від їхнього блокпоста.
ПОЧАТОК
“24 лютого я до третьої години ночі ніс службу та пішов відпочивати, коли о п’ятій ранку командир підняв нас по бойовій тривозі й ми побігли займати кругову оборону. Чесно кажучи, тоді ми слабо уявляли що взагалі почалося, хлопці думали, що по приїзду на чергову ротацію просто вирішили перевірити наші дії по тривозі…” – ділиться спогадами гвардієць.
Згодом хлопці побачили купу піхоти й бронетехніки, що рухалася в бік рубежу оборони та почали отримувати перші невтішні новини зі столиці.
РОСІЙСЬКІ ТАНКІСТИ – БОЯГУЗИ, БО “ВОЮЮТЬ” З МИРНИМИ
“Коли ми прибули на місце, ворожий танк вже втік, попередньо поціливши в автомобіль з цивільними. Я побачив, як машина горить, як наша піхота відстрілюється та намагається врятувати цих цивільних” – ділиться емоціями Олександр. – Російські танкісти діють як боягузи. Вони просто знищують всі будинки – така тактика безумовно діє, бо нам нема де ховатися і знайти точку опори, але в процесі таких дій знищуються цілі квартали разом з цивільними, які не встигли евакуюватися, або просто вирішили залишитися, – додає Олександр. – Взагалі, найстрашніше переживав за цивільних. Я поїхав в госпіталь лікуватися і побачив, як туди привели дідуся років під 70 з переламаними руками та ногами внаслідок артобстрілу. Потім ще карета і двоє дітей 5 і 7 років – в одного з них майже обличчя не залишилося. Коли ти в танку, тобі не страшні автомати і все таке, а от за людей цивільних було сильно страшно – це змушує нас з хлопцями знищувати противника якнайшвидше.”
Гвардійцю разом з екіпажем вдалося знищити чимало ворожих одиниць техніки та піхоти.
“Наші піхотинці завжди раді бачити нас, бо набагато спокійніше вести бойові дії якщо тебе прикриває та така броньована машина. У взаємодії з ними нам вдалося знищити чимало військ противника, які сиділи в укриттях та не давали рухатися далі нашим бійцям.”
БОЙОВИЙ ШРАМ ТАНКА
“Було раз таке, що нас навіть підбили – ворожий Т-64 на низьких обертах двигуна беззвучно підібрався до нас та серією пострілів поцілив двічі кумулятивними снарядами. На диво, сам танк не був дуже сильно пошкоджений і навіть вдалося без втрат відступити. Проте першою моєю думкою було не як нам пощастило, я де взяти новий танк, щоб дістати ту 64-ку. Пізніше я дізнався, що її все-таки знищили, а наш – після ремонту знову повернувся до бою.”
Олександр пишається тим, що він танкіст та вважає, що це професія, яку він обрав на все своє життя. Найбільше хлопець прагне переможного завершення війни та звільнення України від рашистів.
“Командири в нас розумні – відразу в перші дні війни почали правильно керувати особовим складом, навіть не зважаючи на те, що деякі самі не мали бойового досвіду. Ніхто з нас ні разу не кинув танк, не відмовився виконувати завдання – ми йдемо тільки до перемоги, за Батьківщину!”
