Вони вже були на той момент в Харкові. Вони в основному заходили колонами. Це їхні «Тигри» – броньовані машини, танки були, піхота само собою, ЗІЛи їхні заїжджали. Побратими «Спартану» розбивали їм техніку, а ми вже гнали піхоту далі. Вигнали їх за об’їзну дорогу, тобто вже за саме місто, і залишилися тримати оборону там, поки Сили оборони не переїхали на той напрямок і не почали далі їх виганяти в напрямку Луганська», – згадує Павло.

Після звільнення зі строкової служби Ківі повернувся до цивільного життя та вже через рік підписав контракт із 21 окремою бригадою НГУ. Спочатку проходив службу у патрульному підрозділі, згодом – у стрілецькому батальйоні та виконував завдання на Покровському напрямку. Там, в районі Родинського, Павло провів на позиціях 86 днів.

На саму позицію я вийшов 28-го березня. Нас було троє і ми мали заходити в Родинське, але ще по дорозі побратим отримав поранення і його довелося евакуювати. На позиції зі мною був напарник з іншої бригади, і через кілька днів ми з ним залишилися вдвох», – розповідає Ківі.

Сутичка з противником в близькому бою у Ківі відбулася у перший день літа. До цього часу, зазначає боєць, ворог по одному або парами намагалися просочитися через посадку, однак дрони їх зупиняли, і наступна «партія», яка заходила, вже оминала позиції.

У той день ми готували нову позицію та вирішили пообідати. Жарко було, сонячний день. Нам передали, що в нашу сторону рух зі сторони Родинського, і нашим завданням було не дати противнику зайняти шахту. А між нашою та сусідньою посадкою був розрив метрів 20. Я дивлюсь, вибігає противник з тої посадки і в нашу запригує. Кажу: «Прапор, у нас, гості». Я швидко екіпірувався, зайняв позицію. І бачу – він іде по стежці до нашої минулої СП-шки, де у нас до цього позиція була. І тільки я побачив, що він виходить за дерева, – почав в нього стріляти. І напарник почав стріляти в тому напрямку. Він упав, і тишина. Потім почав кричать: «Не стреляйте, – каже. – Я свой. Я Кабан». І чую, як він почав повзти і начали гілки ламатися, по стежці вглиб посадки поліз. Я перед цим вийшов на рацію, сказав, що до нас запригнули в посадку. Наші дронами вже летіли до нас, знайшли його, зробили скид», – розповідає Павло.

Вдруге «заблукавшого гостя» Ківі зустрів через кілька днів.

Чую, що з сусідньої посадки хтось до нас виходить. І по рації каже: «Вышка, вышка, куда мне идти?» Думаю: «О, ти вже, мабуть, прийшов». Я вийшов на рацію, мені сказали: бачиш – стріляй». Наступний контакт був, коли я збирався йти за посилкою і почув, як з сусідньої посадки вийшло «тіло». Заходить до нас в посадку. Я сів під деревом, сиджу, ну так, наче по небу не видно. Mavic над ним. Він зайшов до нас, каже: «Вышка, вышка, там кто-то в кустах есть». А в кустах я сиджу. Йому по рації виходять: «Там никого нет, мы проверили, всё чисто». Думаю: «Ну, хорошо, що не побачили». Каже: «Куда мне дальше идти?» Говорять: «Сейчас минуту подожди, мы тебе скажем, сядь, посиди». Ну я ж сів якраз, я сидів – тропа на захід, а Прага сидів – тропа на південь була. І він якраз поміж нами сидів, до мене десь метри три-чотири було, і до Праги плюс-мінус так само. І йому виходять на рацію, кажуть: «Тебе на юг идти». І я бачу, як він встає, починає рухатись і якраз виходить прямо на Прагу. Прага дав автоматну чергу прямо в нього», – говорить Ківі.

Поранений росіянин встиг запросити дрони в рацію, тому Ківі довелося вже самому переховуватися від fpv. На те місце, де був Павло, прилетіло кілька ударних дронів та скидів.

Коли я виходив з позицій, то довелося переночувати у суміжників. Вони питали, кажуть: «Як ви по Світлому пройшли?» Кажу: «По центральній дорозі йшли». А вони: «Ну, ви везучі», – пригадує Ківі.

Група комунікації Центрального ТУ НГУ