Досвід тяжких боїв, полону або складних поранень не минає безслідно. Але прагнення реалізувати давню мрію чи здійснити щось абсолютно нове може підняти особистість навіть із руїн. Розвиток своєї підприємницької справи не є рідкістю для українських ветеранів, зокрема, й нацгвардійців. На цьому шляху з’являється дедалі більше сприятливих чинників, серед яких гранти та інші форми підтримки від центральної чи місцевої влади. Та й найбільш тверда опора – плече побратима, який розуміє тебе без слів, – завжди поруч.
Артем Кичко
Попередня служба: 1 окремий загін спецпризначення НГУ «Омега», старший лейтенант. Срібний призер чемпіонату світу з тхеквондо (ITF).
Бойовий досвід: Бої на Київщині та Запоріжжі. У вересні 2022 року дістав тяжке поранення обох стоп внаслідок ракетного обстрілу. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
Бізнес: Академія єдиноборств «Kychko Team». Спеціалізація: джиу-джитсу (підходить для ветеранів з ампутаціями), тхеквондо, кікбоксинг.
Ключова підтримка: Грант у сумі 1,4 млн грн, наданий Українським ветеранським фондом у 2025 році.
Результат: Створення інклюзивного спортивного простору, спрямованого на спортивну реабілітацію ветеранів та підготовку юних атлетів.
Спортивний простір для всіх бажаючих – від дітей до ветеранів
Свого часу Артем Кичко став срібним призером чемпіонату світу та багаторазовим чемпіоном України з тхеквондо (ITF). Водночас він знає, що таке сучасна війна та її наслідки. Після перенесених поранень і повернення до цивільного життя гвардієць поставив собі за мету сприяти спортивній реабілітації інших ветеранів. Сьогодні його академія єдиноборств «Kychko Team» має спортивний простір, адаптований для людей з ампутаціями. Цього вдалося досягти завдяки отриманому в 2025 році гранту Українського ветеранського фонду Міністерства у справах ветеранів. Але до такого успіху ветеран ішов не один рік. Артем Кичко народився в 1986 році у сім’ї військових. Його батько Валерій багато років присвятив службі у внутрішніх військах МВС, а згодом – у Національній гвардії України. З юності Артем захоплювався єдиноборствами. У 2005му вступив на факультет внутрішніх військ Київського національного університету внутрішніх справ. Після випуску у 2009 році, успішно пройшов відбір до 1 загону спеціального призначення «Омега» НГУ. Офіцер отримав різнобічну підготовку – зокрема, висотну та водолазну. Служив із майбутніми Героями України Дмитром Башкінцевим, Вадимом Зеленюком, Віктором Головком. У 2012 році звільнився зі служби у званні старшого лейтенанта та зосередився на тренерській роботі. Виховав не одного успішного спортсмена, навчаючи дітей і дорослих тхеквондо та кікбоксингу. У 2021му Артем здійснив свою мрію, придбавши велике приміщення на околиці Києва, в якому взявся облаштовувати спортивний простір «Kychko Team». На момент початку повномасштабної війни там іще тривали ремонтні роботи, але власник уже шукав спосіб долучитися до війська.
У перший же день я звертався до кількох підрозділів, обдзвонив знайомих. Склалося так, що мені найлегше було приєднатися до 27 Печерської бригади НГУ. Став командиром взводу в підрозділі, який спочатку воював на Київщині, потім – на Запоріжжі. У перші місяці війни війни ми були універсальними бійцями – і піхотинці, і штурмовики, і розвідники, – згадує Артем.
Ветеран з гордістю додає, що його батько, будучи 56-річним військовим пенсіонером, також долучився до оборони держави в складі одного з підрозділів ЗСУ і за виявлену в боях доблесть удостоївся низки державних нагород.
Під час виконання бойових завдань Артем та його побратими були підпорядковані одному з відомих підрозділів ГУР МО. Ветеран-гвардієць не може розповідати про спільні операції, оскільки ця інформація не підлягає розголошенню. Зазначає лише, що підготовка спецпризначенця «Омеги» – зокрема, навички висотного десантування, висадки з човнів та багато іншого – йому дуже пригодилася. У вересні 2022 року внаслідок ворожого обстрілу двома ракетами «Іскандер» Артем Кичко та його побратими зазнали поранень.
Здавалося, що вижити під таким ракетним вогнем неможливо. Напевно, Бог вирішив дати нам по два життя. Хоча поранення мої виявилися серйозними – було перебито обидві стопи, пошкоджено зв’язки, кістки, нервові закінчення. Лікувався і в Україні, й за кордоном. Обійшлося без ампутацій, однак бойові травми даються взнаки.
Старшого лейтенанта Артема Кичка було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою Президента України «За оборону України» та відомчою відзнакою «За доблесну службу». У 2023 році він повернувся до цивільного життя і тренерства. Ударні види спорту для ветерана вже не підходили, тож акцент у своєму спортивному розвитку і тренерській роботі він зробив на боротьбі джиу-джитсу.
Після поранення мені було непросто психологічно. Але я сам себе реабілітував завдяки єдиноборствам. Допомогло і те, що я переймав досвід у «TMS Hub» – першого в Україні центру реабілітації ветеранів через спорт, а саме бразильське джиу-джитсу. Тож я і в своїх спортивних залах запровадив програму джиу-джитсу. Цей вид боротьби підходить і для дітей, і для ветеранів з ампутаціями.
Слід розуміти, що спортивний простір «Kychko Team» – це приміщення на 320 квадратних метрів. І осучаснювати його лише власним коштом дуже непросто. Артем хотів зробити свій спортивний клуб інклюзивним. І за порадою знайомого подав заявку на грант від Українського ветеранського фонду Мінветеранів.
Ми перемогли й отримали від держави 1,4 мільйона гривень. У нашому випадку працювати з цими коштами було нелегко. Бо ремонт передбачає закупівлю великої кількості різних матеріалів. По кожній позиції треба обрати найнижчий варіант ціни. Здійснити складну звітність за кожну копійку. Але в підсумку ми змогли повністю переобладнати санвузлову зону, щоб душовими кабінами й туалетами могли користуватися люди з ампутаціями. На жаль, таких ветеранів стає дедалі більше, і наш обов’язок – створювати умови для них. Також за грантові кошти ми встановили професійну систему вентиляції по всьому спортклубу, – пояснює тренер.
Команди вихованців його академії єдиноборств з тхеквондо, кікбоксингу, та джиу-джитсу постійно посідають призові місця на змаганнях. У клубі Артема займаються і військовослужбовці, і їхні діти. Засновник «Kychko Team» не збирається зупинятися в розвитку власної справи. Зокрема, у нього є плани запустити на базі клубу соціальний проєкт, щоб діти з малозабезпечених сімей теж мали змогу розвиватися в спорті. Свою місію він бачить у тому, щоб виховувати особистості, а не лише навчати технікам єдиноборств.
Василь Рибчук
Попередня служба: 50-й полк імені полковника Семена Височана НГУ, старший солдат. До війни працював шеф-кухарем.
Бойовий досвід: Піхотинець на Торецькому напрямку. У грудні 2024 року під час виходу з позиції дістав тяжке поранення, що призвело до ампутації лівої руки.
Бізнес: Заклад «Димно» (Івано-Франківськ). Формат – доставка та самовивіз страв, що готуються на мангалі. Справа йде добре – охочих поласувати ароматним шашликом, ребрами чи рибою вистачає.
Ключова підтримка: Самофінансування (виплати за бойові виходи та поранення). Підтримка місцевої влади. Медійний розголос.
Особливість: Постійний контроль якості страв особисто Василем, який сам часто працює біля вогню.
Страви на вогні як бізнес і реабілітація
30-річний ветеран Василь Рибчук із позивним «Фіш» не звик здаватися. Після пережитих боїв і тяжкого поранення він не замкнувся в собі. Навпаки – започаткував свій бізнес і відкрив в Івано-Франківську заклад із доставкою страв, що готуються на вогні – «Димно». Власна справа дала йому нову мету й допомагає адаптуватися у цивільній сфері.
Василь усе доросле життя працював кухарем та шеф-кухарем, і не лише в Україні, а й у Німеччині. У 2023 році був мобілізований до лав 50 полку імені Семена Височана НГУ. Певний час прослужив на посаді діловода відділення кадрової роботи, оскільки мав відповідну освіту. Але згодом і йому довелося спізнати пекло війни – вже як піхотинцю.
Його підрозділ виконував бойові завдання на Торецькому напрямку в підпорядкуванні 12 бригади спеціального призначення імені Дмитра Вишневецького «Азов» НГУ. У грудні 2024 року старший солдат Рибчук дістав поранення під час виходу з позицій, які тримав із побратимами два тижні.
Уночі нашу четвірку бійців змінили на позиції свіжі сили. Спочатку ми довели до евакуаційного транспорту поранених. А вже потім виходили самі. До машини, яка мала нас вивезти, лишалося двісті метрів, коли побратим Олександр наступив чи то на міну, чи то на боєприпас, що не розірвався. Йому відірвало ногу, я відразу наклав турнікет. Чекати на евакуаційний транспорт було небезпечно. Лишати хлопця самого, звісно, й думки не було. Тож ми утрьох узялися його нести далі. Але ймовірно, нас засікли з дронів під час вибуху міни. По нас запрацювали ворожі міномети, БпЛА зі скидами, FPV. Навколо земля двигтіла від вибухів, – згадує Василь найважчу ніч у своєму житті.
Усіх його побратимів гвардійців посікло осколками. Потім великий уламок однієї з мін влучив і в лікоть Василя Рибчука, роздробивши кістки і перебивши артерію лівої руки. Проте гвардієць не запанікував. Зупинив масивну кровотечу турнікетом, перечекав шалений обстріл в імпровізованому укритті. Уже вранці всю четвірку бійців змогли евакуювати. Усі були зранені, зате живі. Лікарі намагалися зберегти руку Василя, але, на жаль, це виявилося неможливим. Після ампутації лікування тривало пів року. І в червні 2025го ветеран одягнув свій перший протез.
– Іще до участі в бойових діях ми з іншим гвардійцем – старшим солдатом Василем Кашубою – думали про те, щоб відкрити свою справу.
Вогонь, м’ясо і гарні соуси – це те, що я сам як кухар завжди любив. Коли я вже відновлювався від поранення у лікарні рідного міста, ми з товаришем повернулись до цієї ідеї. І у серпні 2025 року відкрили заклад «Димно». Готуємо страви на вогні, працюємо на доставку та самовивіз. Про відкриття справжнього ресторану із посадковими місцями думаємо, – ділиться ветеран. У бізнес Василь Рибчук вклав власні кошти – зокрема, виплати за бойові виходи та поранення. Закупили техніку, витяжки, розробили сайт, склали меню на основі м’ясних і рибних страв. Центром кухні став 900-кілограмовий мангал, на якому тут усе і готується. Часто Василь сам працює біля нього, стежачи, як рум’яниться шашлик чи рибний стейк над розпеченим вугіллям. Хоча у закладі працюють п’ятеро працівників, ветеран із досвідом шеф-кухаря сам воліє контролювати якість страв.
Найскладніше в нашій справі – робота біля вогню. Температура навколо мангалу може доходити до 350 градусів. Зате страви мають неповторний смак, по який до нас і йдуть клієнти. Головне – дотримуватися стабільної якості маринаду і м’яса. У нас найчастіше замовляють різні види шашлику, ребра, а також сулугуні в тісті з мангалу. Поступово кількість замовлень зростає, – відзначає ветеран.
На відкриття бізнесу він не брав ні кредитів, ані грантів. А от у розкрутці нового закладу посприяла місцева влада, насамперед мер Івано-Франківська Руслан Марцінків. В рамках свого проєкту «Підприємницька п’ятниця» він відвідав заклад разом із журналістами.
У своїх соцмережах міський голова порадив підтримувати «Димно» як ветеранський бізнес. На телебаченні вийшли сюжети про нас. Результат ми відчули – стало більше замовлень. Також на запрошення міського комунального закладу «Дім воїна» ми взяли участь у святкуванні Дня захисників і захисниць України на Покрову 1 жовтня. Смажили м’ясо, пригощали людей, серед яких були і військові, й цивільні. Це теж принесло нам позитивний розголос, – розповідає ветеран-гвардієць.
Василь Рибчук є прикладом стійкості та раціонального мислення в будь-яких критичних ситуаціях. Ці якості врятували йому життя на фронті, вони ж допомагають і розвивати свою підприємницьку справу.
Іван Бабушкін
Попередня служба: 9 полк оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади НГУ, розвідник-далекомірник.
Бойовий досвід: Бої в Маріуполі (2022). Понад два роки полону (визволений у 2024 році). Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
Бізнес: Кав’ярня у Запоріжжі, відкрита у 2024 році.
Ключова підтримка: Натхнення та досвід від побратимів-підприємців під час полону.
Особливість: Свій заклад господар позиціонує не лише як кав’ярню, але й як поле для творчості. Зокрема, планує організовувати тут кінопокази. Значна частина клієнтів – побратими з НГУ та ЗСУ.
Майбутні плани: Відкриття нового, військово-тематичного бізнесу, але не військторгу.
Бізнес, задуманий під час полону
25-річний ветеран-гвардієць Іван Бабушкін витримав понад два роки полону і не зламався. У неволі йому допомагало те, що він постійно думав про майбутнє і будував плани. Кожен психолог підтвердить: віра у власні перспективи завжди допомагає вижити в надскладних умовах. Повернувшись додому в 2024-му, Іван відкрив у Запоріжжі затишне кафе, яке стало популярною точкою серед побратимів. Іван Бабушкін народився у 2000 році в Херсоні. У листопаді 2019 року був призваний на строкову і розпочав військову службу в 9 полку оперативного призначення НГУ на посаді розвідника-далекомірника артилерійського дивізіону. Вже у травні 2020 року підписав із частиною контракт. Із початком повномасштабної війни у складі свого підрозділу Іван воював на донецькому напрямку, зокрема в Маріуполі. Там же навесні 2022 року потрапив у полон.
Ідея створити власний бізнес виникла в полоні, у постійних розмовах із побратимами. Ми мали багато часу – два роки і два місяці. Весь цей час мене не полишали роздуми про власне майбутнє, я будував плани. Серед полонених було багато людей, які до служби займалися приватним підприємництвом. Я отримав від них величезний масив інформації та досвіду. У когось був шиномонтаж, у когось – кав’ярня, хтось мав середній бізнес. Ми постійно дискутували та обговорювали, що і як краще робити після виходу з полону. Я багато мріяв і міркував про це, – розповідає ветеран-гвардієць.
Повернувшись до цивільного життя, сам він із різних варіантів обрав кав’ярню і відкрив її в орендованому приміщенні. Такий бізнес, на його думку, дає можливість для зростання і прибутку, якщо, звичайно, все робити правильно. Водночас Іван вважає, що діяти за шаблонами не варто.
Кав’ярня для мене не лише про каву і десерти. Вона – широке поле для творчості. Звісно, можна все робити, так би мовити, за підручником. А можна увімкнути фантазію та підлаштувати загальноприйняті стандарти під себе і під потреби людей. І тоді може відбутися справді щось цікаве. Іншими словами, треба виділятись, – говорить Іван Бабушкін.
Зокрема, він впроваджує цікаву «фішку» на базі свого закладу. Придбав проєктор і планує демонструвати фільми.
Будемо проводити кінопокази на вихідних. Це буде щось типу івенту. Треба буде заздалегідь записатися, зареєструватися. Люди зможуть замовити сирники, десерти, вареники, каву, чай, зручно влаштуватися і дивитися кіно у дружній атмосфері, – пояснює Іван.
У його кав’ярні нацгвардійці є частимигостями. Саме побратими з НГУ та ЗСУ і складають велику частину клієнтів. Водночас, бізнес розвивається не так стрімко, як хотілось би власникові. Якщо ти – підприємець у вільному плаванні і розраховуєш на власні сили, елементарна поломка автомобіля уже тягне за собою багато труднощів. Та й економічна ситуація в країні така, що багато людей змушені на всьому економити.
Мені цікаво тримати кав’ярню, баристам цікаво там працювати. Точно можу сказати, що бізнес розвивається, але не так, як мені хотілося б. Я докладаю зусиль, але є й певні зовнішні фактори, на які я не впливаю. Між іншим, у мене є ідея щодо відкриття бізнесів в інших сферах. Я не хотів би поки що розкривати це питання, адже планую щось дуже цікаве та новеньке. Це не буде чимось з уже існуючих ніш. Скажу так: це буде військова тематика, це буде бізнес, але це не військторг, – каже Іван.
За самовіддану службу гвардієць був від значений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою Президента України «За оборону України». Нехай успіх у бізнесі буде ще однією нагородою для ветерана Івана Бабушкіна.
