Ми приїхали записати інтерв’ю з бійцями, які воювали на Кремінній, але всі вони просили, щоб ми поговорили з Феєю. Медиком, яка лікує та рятує їхні життя на передовій.
Бесіду ведемо під час бойового злагодження, після чергової ротації з Кремінної. Весняний ліс, спів птахів дисонує з бліндажами та окопами, суровими поглядами бійців. Ліна на псевдо Фея — медик роти. Скромна, усміхнена, про себе розповідає неохоче, оживає тільки, коли говорить про інших бійців.
«Завжди знала, що буде напад. Тому готувалась», — впевнено каже нам Ліна.
Все своє життя вона була абсолютно мирною людиною, працювала в санстанції Харкова. Але у перші дні повномасштабного вторгнення прийшла до військкомату та попросила призвати її до лав 5 Слобожанської бригади Національної гвардії України. Каже, що просто хотіла допомагати захисникам. Тим, що вміє. І ще тим, чому дала собі обіцянку обов’язково навчитись.
«Перед вторгненням закінчила курси парамедиків, отримала сертифікат. Знала, що буду робити, хотіла бути корисною», — розважливо каже Ліна.
З 26-го лютого Ліна стала Феєю – медиком роти у 5 Слобожанській бригаді НГУ.
Про свій перший бойовий виїзд розповідає так, ніби він був максимум годину тому, хоча було це понад рік тому. Каже, що ніколи не забуде очі хлопця, якому тоді надавала допомогу та цим врятувала йому життя.
«Він не очікував, що за ним прийдуть на передову, сам наклав турнікет, а поруч був ще один загиблий, — Ліна робить паузу, бо заново переживає ті самі відчуття причетності, — розумієте, той поранений хлопець декілька годин лежав біля загиблого друга і не знав, що буде далі».
Запитуємо, а чи потім цей самий хлопець знайшов, подякував за врятоване життя? Та скільки саме їх було – витягнутих з обіймів смерті хлопців? Ліна здивована запитанням:
«Я ніколи не рахувала, мені таке навіть на думку не спадало. Навіщо? Важливе не скільки. Важливо, що вони живі!»
Побратими, які стояли трохи далі та чули нашу бесіду, потім підійшли до нас:
«Знаєте, а Фея і справді ніколи не робить щось задля подальшої вдячності! Вона така, як є – все від серця та задля допомоги хлопцям!».
Розповідають, що часто бачать, як Ліна сидить біля Старлінку та щось уважно вивчає в Інтернеті. Одного разу вони, навіть, поцікавились, що ж так зацікавило її. З’ясувалось, що фельдшер студіює протоколи лікування захворювань.
«Ну а як інакше? Я маю бути в курсі того, як найефективніше надати поміч хлопцям!» — говорить Ліна.
Позивний Фея у Ліни недарма. Всі бійці роти говорили про неї, як про справжню берегиню. Кажуть, що присутність жінки, яка поруч з тобою йде у небезпеку, дисциплінує. Адже дорослі чоловіки намагаються не показувати слабкість у присутності жінки. Фея завжди знайде слова, які мотивують. Вона лишається оптимістом у будь-якій ситуації.
«В армії головне, що допомагає — гумор та чесність, в першу чергу з собою. І медик має бути ще і психологом, знайти потрібні слова для кожного», — вважає Ліна.
Втім, зізнається, що інколи буває дуже важко. Не фізично — емоційно.
«Коли загинув 22-річний хлопець, його тіло одразу не могли евакуювати з поля бою, бо обстріли не вщухали, я дуже хотіла його побачити живим, сподівалася на диво. Потім ми його привезли, дива не сталося, цілу ніч плакала, думала, що я вже не зможу нормально працювати, і що тут не потрібна», — в очах Ліни, ніби віддзеркалюється образ загиблого.
Але зранку по рації повідомили, що під час нового бою у підрозділі є поранені та їх треба забирати.
«І всю втому та вигорання як рукою зняло – бігом на виїзд та працювати, — розповідає фельдшер, — Не знаю за порятунок кого саме мене нагородили медаллю «За врятоване життя». Просто виконувала свою роботу».
Ліна багато розповідала про інших бійців, які вони молодці та герої, про себе намагалась казати небагато. Свої героїчні вчинки вона називає «просто покликанням та станом душі».
Після Перемоги Ліна планує повернутися до санітарно-епідеміологічної станції та свого улюбленого хобі — вирощування квітів. Але поки вона — Фея, яка рятує життя гвардійців на передовій.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
