Українські воїни, які стоять на захисті своєї країни, щоденно зіштовхуються з найвищими випробуваннями, які визначають міць і відвагу. Один із таких героїв – Владислав, стрілець 23 окремої бригади охорони громадського порядку «Хортиця» Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.
«Спочатку пішов на строкову службу, а там вже й підписав контракт. Я вважаю, що знайшов себе у професії військового, тому далі навчався на сержанта. Потім виїзди на виконання службово-бойових завдань в район проведення ООС. В мене їх було більше ніж десять», – розповідає гвардієць.
З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, Владислав боронить Запорізький напрямок. Пригадуючи один з боїв, гвардієць зазначає, що на передовій ранок розпочинається не з кави та приємної музики, а під гул снарядів і звуками роботи артилерії. Затишшя буває ненадовго, перед черговою перестрілкою.
«Ми отримали завдання утримати наші позиції, які раніше відбили у ворога. Зайшли туди на світанку. Як тільки були вже на місці, відразу ж орки почали по нас гатити з артилерії, танка, мінометів та дронів, які скидали по нас все, що тільки можна», – говорить гвардієць.
Попри суворі умови, наші бійці дали гідну відсіч ворогу. Владислав зауважує, що навіть під час виконання бойових завдань, вони сприймали ситуацію з великим оптимізмом.
«Наші хлопці добре працювали, багато орків там скосило. Вони блукали по нашій посадці, як отара, але не довго, бо ми вчасно їх виявили та ліквідували», – розповів нацгвардієць.
Проте, на жаль, військова реальність не обходиться без втрат і поранень. Одного разу, під час чергової атаки ворожих дронів, Владислав опинився в ситуації, де кожна секунда мала значення:
«Перша граната, яку скинули окупанти з БпЛА впала поруч та оглушила нас. За декілька хвилин вони вдарили вдруге. У той момент я побачив, що щось летить в сторону побратима і миттю прикрив його своїм тілом, внаслідок чого взяв на себе основну кількість уламків від вибуху гранати та отримав поранення руки. Саме тоді мені пригадалися легендарні слова «Не цього разу!», – каже Владислав.
Нацгвардієць каже, що осколок, який витягли лікарі, він залишив собі на згадку:
«Сподіваюся, що скоро рука працюватиме, як раніше, і ми знову підемо на завдання разом з побратимами. У нас ще купа справ», – підсумував Владислав, і запевнив, що кожен воїн заряджений власною мотивацією, але водночас усіх об’єднує спільна мета – перемога.
Зараз він вперто й наполегливо відновлюється після поранення, щоб знову вирушити на поле бою й влаштувати ворогу «справжнє феєричне пекло».
Група інформації та комунікації Південного Одеського ТУ
