Костянтин і Назар самі закінчили школу декілька років тому, отже спільну мову зі старшокласниками знайшли дуже швидко. Гвардійці розповіли школярам про перші дні війни, оборону Київщини, звільнення населених пунктів, важкі бої, поранення та власну мотивацію боротися за остаточну перемогу.
«Нас розділяють не тільки декілька років життя, але і війна. Ми її бачили, ми в ній брали участь. І моя особиста мотивація в тому, щоб зробити все можливе, аби їм не довелося пройти нашим шляхом. Ми спілкувались на дійсно складні теми, але мені було не важко. Думаю, що від таких зустрічей є велика користь, адже діти мають знати, наскільки важко здобувається незалежність України», – поділився враженнями Назар.
Нацгвардійці брали участь у відсічі збройної агресії на багатьох рубежах і напрямках. Вони разом з побратимами з інших підрозділів мужньо і професійно обороняли Україну. Костянтин у складі свого розрахунку знищив не один БТР російських загарбників, на Луганщині отримав контузію, але вижив під масованим мінометним вогнем противника. Втім про все це він не став розповідати дітям. Натомість розповів, як, рятуючись від обстрілу, стрибнув в окоп прямо на голову командиру. І це викликало у дітей сміх.
«Ми воюємо за те, щоб ніхто ні нам, ні цим дітям, ні нашим батькам не наказував, як жити. Щоб ми були вільні самі обирати, як нам жити. А ще заради помсти. Одного разу в Київській області до нас вийшла жінка, сказала що росіяни вбили її доньку і просилася до нас в підрозділ. Але тут почався обстріл і вона кудись сховалася. От заради цієї жінки і її помсти, я і воюю з росіянами, які вдерлися і принесли стільки лиха нашим людям», – говорить Костянтин.
За відвертою і чесною розмовою ніхто і не помітив, як минув час. Про те, що дітям час йти на уроки, всім сповістив шкільний дзвоник. Наостанок діти обнялися з гвардійцями, побажали їм удачі, а військовослужбовці – побажали дітям замість сирен і повітряних тривог чути лише гучний шкільний дзвоник.
