Свій шлях військового цей чоловік розпочав ще 11 років тому. З початку 2021 року Олексій відганяв ворогів з українських земель в зоні виконання операції об’єднаних сил. 24 лютого о 3:00 годині чоловік виїхав з дому у свій полк. З цього моменту і до сьогодні, з невеликими перервами, для нього бої не припинялись.
Інформатор поспілкувався із добровольцем Олексієм і ділиться історією захисника.
Військовий Олексій із позивним Прайс народився у Чернівецькій області. Зараз йому 28 років і вже 11 із них чоловік служить Україні. Олексій службу розпочав у 2013 році, закінчив школу сержантів та військову академію. Дослужився до звання майора. Військовий захищає країну в складі 50 полку Національної Гвардії на Кременецькому напрямку.
Олексій завжди старався працювати над собою, цікавився методикою роботи іноземних збройних сил, шукав способи впровадження управління підрозділами сил НАТО в норми Українського війська. Саме так чоловік і отримав багато навичок та вмінь, які неодноразово допомагали йому під час ведення бойових дій.
«Кожен підрозділ, який вибуває в зону бойових дій у нас проходить курс «злагодження». Це місяць інтенсивних тренувань підрозділів для злагодження їх спільних дій в групах, відділеннях, взводах і в складі рот. Перевірка їх готовності до дій, готовності як сержанта так і офіцера щодо вмінь управління ввіреним підрозділом. Це обов’язковий процес перед кожним виїздом.
Скажу так, навчання ніколи не може бути достатньо. Елементарно є багато інформації, яку інструктора просто фізично викласти в програмі підготовки не можуть. Потрібно самому шукати те, що цікавить, тренувати тіло та розум. Благо інформації тепер просто безліч, не те що раніше. Сучасна війна професіоналів, тут просто дилетантом бути смертельно небезпечно».
Майор Олексій поділився, що навіть будучи вдома, у невеликій відпустці від боїв, їздив на стрільбище.
«Люблю опановувати нові навички. Тепер, як випадає вільна хвилина, тренуюсь в fpv симуляторі. Раніше тренувався на мавіках літати зі скидами.
В цілому мої хобі завжди були повʼязані з військовою справою. Хоча до повномасштабної війни я інколи думав про те як почну життя цивільного. Тоді почав опановувати веб-дизайн, як виявилось ландшафтний дизайн мені більше до вподоби. Головне б мін вдосталь давали».
“Я говорив про те, що готується напад“
Перед повномасштабним вторгненням росії на наші землі, Олексій говорив про те, що готується напад. Страху у нього не було, чоловік тільки переживав за рідних, які до останнього не вірили його розмовам про війну.
«Я говорив про те, що готується напад, як тільки війська рф почали навчання біля кордонів з Україною. Мене взагалі смішать думки людей, які думали що рф після Криму і Донбасу від нас відчепиться. Історія людей нічому не вчить виходить. Згадаєм декілька старих конфліктів за участю рф і порівняємо з початком війни в 2014 році. Ще більше мене смішить думка багатьох людей, що якщо віддати Крим і Донбас (тобто визнати їх суверенітет) то війна закінчиться. Навіть побудова понтонної переправи біля Чорнобиля і відкриті розвіддані США про напад рф ще залишав сумніви в людей. Скажу так, більшість військових знали, що буде війна. Половина з них розуміли коли саме».
24 лютого о 3:00 годині чоловік виїхав з дому у свій полк, через годину почалася тривога.
Військовий ділиться, що вони одразу почали отримувати боєприпаси і займати оборону.
«Їхавши в таксі, водій не міг повірити, що почалася війна. Стояв гул нашої тактичної авіації. В підрозділі екіпірував і озброїв своїх хлопців, отримали боєприпаси і зайняли оборону бази. В той час рф вже почали наземний наступ на Київ і області. Близько 7:00 почалися удари ракетами по нашій і сусідній військовій частині», – ділиться Прайс.
Чоловік розповідає, що пішов воювати одразу як отримав своє бойове завдання. Перше було укріплення позицій на півночі країни, а після повернення отримав завдання на схід.
«Перше серйозне бойове завдання було в Луганській області. Район Серебрянського лісництва, де воювали 5 місяців у складі БТгР», – розповідає військовий.
“Відпочивайте, ходіть в ресторани, але не виставляйте це на показ, у хлопців на фронті теж є доступ до Інстаграму…”
Олексій розповідає, що люди мають жити повним життям. Вони воюють за те, щоб діти вчилися в школах, щоб люди працювали, щоб сім’ї жили звичайним життям. Проте, не варто забувати завдяки кому це все.
«Ми бачимо підтримку, проте її набагато менше ніж на початку війни. Скажу так: відпочивайте, ходіть в кафешки, ресторани, в гості, але не публікуйте це, не виставляйте на показ, у хлопців на фронті теж є телефони і доступ в Інстаграм».
Майор ділиться, що під час відпустки кидається в очі байдужість людей до війни. Та вірить, що це одиниці і старається не звертати на це увагу.
«Ніхто мені нічим не зобовʼязаний. Мій вибір стати військовим і мій вибір воювати. Є люди, які донатять і постійно підтримують нас з самого початку війни. Якщо я іду в цивільному, то в мене не висять на грудях нагороди. Памʼятаю, як ішов у формі і до мене підійшла маленька дівчинка років 7-ми, обійняла і сказала: «Дякую за Україну». Заради цього я воюю і заради них я готовий померти, але й заради них так хочеться перемогти – подарувати цю вільну Україну».
Яке воно – фронтове життя?
Чоловік розповідає, що фронтове життя важке. Якщо виходить спати 2-3 години у добу, то це дуже добре. Частіше просто дрімаєш по 15-30 хвилин, коли ситуація на полі бою трохи стабілізувалася.
«Бувало коли не спав 4 – 5 діб. Тоді часто втрачав свідомість від перевтоми. Бої йдуть і вдень, і вночі, тому часто потрібно тримати ситуацію у своїх руках. Навіть коли є можливість спати, я це робив з острахом що можу щось пропустити: підхід ДРГ, прохід техніки противника і тому подібне».
Сигарети і енергетики – їжа, яку на фронті вживають «відрами», ділиться Олексій. Апетиту їсти немає, тому обід складається з кави та енергетичних батончиків.
«Продукти були, просто часу приготувати щось не було. Та і бажання теж не було. Там ти максимум забиваєш на себе у всіх планах», – розповідає Прайс.
Та найважче на фронті пережити моменти втрат, згадує військовий Олексій.
«Ти можеш зранку спілкуватися з людиною, а на вечір тобі вже повідомляють що він 200-тий. Найважче, це не могти забрати тіла з поля бою. Були моменти, коли артилерія противника просто не давала підійти за 200-тими і в результаті плацдарм переходив до противника, а хлопці залишалися безвісти зниклими».
Військовий Олексій поділився, що у такий складний час на фронті йому не дає опустити руки підтримка рідних, підтримка суспільства і розуміння, що за тобою стоять твої люди, побратими.
«Ти не можеш показувати страх, втому і жаль. Потрібно стояти міцно. Вони дивляться на тебе і беруть з тебе приклад.
Я мрію, щоб закінчилася війна, щоб більше не гинули люди. Мрію про незалежну цілісну Україну з Кримом і Донбасом. Мрію про перемогу».
