Командир одного з батальйонів 15 Слов’янського полку розповів про бойові зіткнення на Луганщині. Його позивний – Тринадцятий. Він родом із Соледара, і понад усе мріє повернути свободу окупованим українським землям.
Повномасштабне вторгнення російських загарбників зустрів у Сєвєродонецьку, а свій перший бій — на околицях Рубіжного.
«Прокинувся від сирени, що у нас у батальйоні була. Забіг до мене черговий по батальйону, доповів, що щось незрозуміле відбувається. Я сам спочатку був трохи шокований, хоча ми ж готувалися і людей готували. Від самого ранку росіяни ракетами почали бити саме по цивільних об’єктах. Ми зібралися у батальйоні, отримали зброю, БК та чекали наказів, — згадує офіцер Нацгвардії Тринадцятий. — Перший бій взагалі зустріли так: їхали нашим службовим автобусом виставляти позиції. Мали інформацію, що орки [російські окупаційні війська] хочуть зайняти лісосмугу, а ми мали їх випередити. Коли ми під’їжджали до неї, то по нас почали стріляти. Бій зав’язався просто на перехресті. Ми – тридцять військовослужбовців – просто повилітали з автобуса, позаймали позиції понад домами, під звалищем, після цього розтягнулися, зайняли оборону».
Тринадцятий говорить, що того дня вдалося відбитися – росіяни відступили. Проте загальна ситуація стрімко погіршувалася: інтенсивність артилерійських обстрілів та ударів авіації лише наростали. Щодня відбувалися стрілецькі контакти, відчувалася багаторазова перевага ворога у чисельності та техніці. Після Рубіжного його підрозділ бився у Воєводівці, Михайлівці, Кудряшівці.
«Їхня артилерія переважала нас разів у двадцять! Ми працювали точково, завдавали скорегованих ударів. Загарбники так не роблять. Вони або просто криють квадратами мінометами чи ствольною артилерією. При цьому вони мають ресурси також постійно вести т. зв. турбуючий вогонь. Але у цих умовах, я вважаю, що наша піхота дуже гарно себе там проявила, стійко тримала там оборону та зараз тримає, — пояснює офіцер НГУ. Він додає, що довелося повоювати також на Донеччині. Але згодом його підрозділ знову опинився на Луганщині.
«Звільняли Зарічне, потім закріпилися на підступах до Кремінної. Після відновлення поїхали знов сюди. На цьому напрямку ми вже довго працюємо: з грудня 2022-го року, — уточнює гвардієць. Наразі Віктор з побратимами також тримає оборону неподалік Кремінної, постійно відбивають атаки російської піхоти. — На нашому напрямку дуже багато сил противника: «Шторм Z», «Ахмат», 90-та танкова дивізія, 234-та ДШП тощо. Багато контрактників там працюють. «Шторм Z» вони просто кидають як гарматне м’ясо вперед. Вони намагаються просуватися, шукати наш передній край, біжать на нас, ми по них працюємо з артилерії. Потім вже підходять якісь регулярні підрозділи, вони потроху закріпляються ближче і починає висуватися розвідка. Кадирівці по тилах літають, щось роблять, але їх не видно на передньому плані. Допустимо десять людей відправили, більшість поранені, є загиблі, хто зміг, той втік, але тут же просто по них біжать ще десять. Вони не допомагають пораненим, просто біжать вперед, аби заволодіти якоюсь ділянкою місцевості».
Артилерія росіян стрімко змінює природний ландшафт. Рекреаційна перлина — кремінські ліси — швидко перетворюється на понівечену, випалену пустелю. Маскування, пересування, проведення перегрупування чи маневру стають дедалі складнішими, потрібно постійно зважати на небезпеки від різного роду дронів. Оборона позицій за таких умов — беззаперечний вияв героїзму гвардійців.
Військовослужбовці 15-го Слов’янського полку Національної гвардії є питомою складовою Сил оборони України. Вони професійно нищать російських загарбників на східних рубежах, відчайдушно б’ються за волю та суверенітет українських земель.
Сьогодні до їхньої місії може приєднатися кожен!
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ
