«Ройс» – позивний командира взводу розвідки 4-ї бригади оперативного призначення НГУ імені Героя України сержанта Сергія Михальчука. У свої 25 років він став третім військовослужбовцем НГУ, нагородженим відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг».
Ростислав, так звуть героя-розвідника, народився і виріс на Київщині. Мрія захищати країну виникла в хлопця ще 2014 року, коли росія анексувала Крим і розпочала гібридну війну на Донбасі. Через два роки юнак вступив до Національної академії НГУ, де навчався на командно-штабному факультеті в групі майбутніх командирів підрозділів спецпризначення. Після випуску 2020 року був призначений на посаду командира взводу розвідки у 4-й бригаді оперативного призначення. Вже тоді її військовослужбовці славились на всю країну як відмінно підготовлені професіонали, здатні виконувати найскладніші бойові завдання. Новий етап життєдіяльності військового колективу розпочався після 24 лютого 2022 року.
Старший лейтенант із позивним «Ройс» називає однополчан просто – залізні люди. Початок війни застав офіцера неподалік Станиці Луганської. Зі своїм підрозділом він воював практично на всіх найвідповідальніших напрямках. З березня по травень тримав оборону міста Рубіжного, згодом бив окупантів, які рвалися до Сєвєродонецька та Лисичанська і брав участь у звільненні міста Святогірська на півночі Донецької області в ході контрнаступу наших військ. Восени минулого року взвод Ройса поповнив гарнізон міста-фортеці Бахмута. Ростислав десятки разів атакував загарбників із засідки, виконував завдання у тилу рашистів. У скількох боях побував – давно збився з рахунку, адже їх могло бути по кілька на день. Але один врізався у пам’ять найбільше. Мабуть, тому що тоді півтора десятка сміливців зробили майже неможливе.
– Діло було в Рубіжному на початку великої війни. Вранці 11 березня 2022 року я отримав наказ зайняти позицію у чотириповерховій будівлі пансіонату десь за півтора кілометри від наших основних позицій. Зі мною було п’ятеро моїх розвідників та ще десятеро бійців з іншого підрозділу. Нам наказали виконувати роль бойової охорони, – розповідає «Ройс». – Без пригод дісталися місця, приготувались до оборони у разі ворожого наступу. Десь через пів години спостерігач, який розташувався під дахом, повідомив, що у наш бік рухається БМП та близько взводу піхоти противника. Я спокійно сприйняв цю інформацію. Мовляв, хай підійдуть поближче – швиденько їх розкидаємо, а потім нарешті поснідаємо. Але виявилося, що то був лише передовий підрозділ. Вже незабаром на нас посунуло ще п’ять бронемашин, а піхоти було просто не злічити, — як тарганів!
Попри величезну перевагу ворога, гвардійці розпочали бій. Близько сорока хвилин група Ростислава знищувала противника і відійшла на основні позиції лише тоді, коли не стало набоїв. Через кілька днів у полон до бійців 4 бригади НГУ потрапив російський офіцер, якому в тому бою вдалося вціліти. На допиті він зізнався, що в атаку тоді пішов цілий батальйон. А коли рашисту сказали, що майже годину дії їхнього підрозділу сковували лише шістнадцятеро гвардійців, він спершу навіть не повірив. «Не может быть!» – усе, що зміг видавити із себе очманілий окупант.
Цей епізод – один із багатьох ратних подвигів молодого командира. Наприкінці липня 2022 року він був нагороджений орденом Данила Галицького. Щоправда, отримати його особисто герою судилося нескоро. Зранку 27 грудня 2022 року Ростислав разом із групою своїх розвідників висунувся у тил противника у Бахмуті. Коли повернувся ввечері із завдання, командир наказав терміново виїжджати до Києва.
Наступного дня, 28 грудня, Володимир Зеленський виступав із щорічним Посланням до Верховної Ради. На завершення заходу Верховний Головнокомандувач ЗСУ вручав державні нагороди запрошеним до Парламенту українським захисникам, у тому числі й «Ройсу».
Одразу після урочистостей офіцер вирушив назад до Бахмута – бити ворога. Серед ліквідованих ним окупантів – і звичайні солдати армії рф, і «кадирівці», і найманці з ПВК «Вагнер», і бійці СОБРа (спецзагону швидкого реагування росгвардії) – загалом близько тридцяти рашистів.
– Легко розповідати про боєзіткнення і їх результати, коли все вже у минулому. Під час самого бою завжди страшно, завжди неймовірно тяжко. Однак попри все треба перебороти себе, бути надзвичайно зібраним, не втрачати контролю над обстановкою, вміти миттєво приймати рішення. Загалом, якщо казати образно, у бою треба бути хижаком. Не ворог має полювати на тебе, а ти – на ворога. Тільки тоді можна вижити і перемогти, – розмірковує розвідник.
У лютому 2023 року Ростислав після року активних боїв отримав можливість перепочити. Між тим, офіцер і гадки не мав, що командування подало його до нагородження відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг». Про те, що його удостоєно цієї нагороди, Ростислав дізнався, коли на початку березня вийшов відповідний Указ Глави держави.
– Першим мене привітав командир батальйону, – пригадує «Ройс». – Потиснув руку, сказав, що має за честь зі мною служити. Почути такі слова, звісно, було дуже приємно. Але це для мене честь мати ту команду побратимів, на яку можу покластися. Наше з’єднання – міцно спаяний у боях військовий колектив, сміливі і віддані своїй справі люди, кожен із яких гідний найвищих нагород.
Сергій Дідик,
фото з архіву героя
