Юлія на псевдо Пігулка бойовий медик стрілецького батальйону Національної гвардії України. Вона є взірцем професійної стійкості та моральної відваги. Її багаторічна кар’єра у медичній сфері, що включає семирічний досвід роботи фельдшером швидкої допомоги в умовах прифронтової зони, заклала міцну основу для виконання обов’язків у найважчих умовах війни. Її діяльність у селищі Межова на межі Донецької області під час активної фази АТО надала унікальний досвід екстреного реагування у кризових ситуаціях, де вона часто допомагала пораненим захисникам.
Юлія прийняла рішення приєднатися до Національної гвардії після загибелі землячки, бойового медика із позивним Мишка, під час виконання обов’язків евакуації поранених поблизу Бахмута. Це стало вирішальним моментом у її житті.
“Той день змусив мене усвідомити, що я більше не можу залишатися осторонь. Я відчула, що моє місце там, де моя допомога може врятувати життя”, — зазначає Юлія. Уже 16 березня вона добровільно звернулася до Павлоградського військкомату, де успішно пройшла медичну комісію і стала частиною новоствореного підрозділу.
Перший бойовий досвід Юлії розпочався у квітні 2022 року в Харківській області на території одного з заводів. Її основним завданням було забезпечення медичної підтримки військових, які обороняли стратегічно важливий склад.
“Кожен день був наповнений обстрілами та викликами. Але я знала: кожен врятований боєць — це шанс зберегти позицію для підрозділу та чоловіка, сина для його родини. Ми не мали права на помилку, адже навіть одна неточність могла коштувати життя”, — згадує Юлія.
Найважчий виклик настав у серпні 2022 року, коли її підрозділ діяв на Куп’янсько-Лиманському напрямку. Уранці 13 серпня масований ворожий обстріл протитанковими ракетними комплексами завдав важких втрат: багато поранених і загиблих за одну добу.
“Тоді я зрозуміла, що кожен мій рух має значення. Ми імпровізували, використовуючи цивільні автомобілі для евакуації. Це була боротьба за життя кожного бійця. Я постійно повторювала собі: ‘Не зупиняйся. Врятуй ще одного’”, — підкреслює вона.
Після кількох ротацій у грудні 2022 року Юлія повернулася до тилу в Павлограді, де зіткнулася з типовими для початкової фази повномасштабної війни труднощами забезпечення.
“Нам доводилося працювати з тим, що є, і викладатися на повну. Кожен у команді розумів, що від нас залежить життя інших”, — зазначає вона. Завдяки творчому підходу та командній роботі вдавалося знаходити рішення навіть у найскладніших умовах – поповнювали запаси ліків, польові аптечки, споряджали евакуаційні машини.
У стрілецькому батальйоні, де служила на той час Юлія, взаємна підтримка стала основним фактором успіху.
“Кожен із нас готовий був стати щитом для іншого. У цьому і був наш ключ до незламності”, — зазначає вона. Зокрема, під час одного з обстрілів, що загрожував евакуації, двоє санітарних інструкторів проявили виняткову мужність, врятувавши трьох важкопоранених.
“Ми діяли як один механізм. Це і був той момент, коли ми відчули себе командою. Коли ти знаєш, що можеш покластися на своїх побратимів, жодна небезпека не здається непереборною”, — підсумовує вона.
Досвід війни не лише зміцнив професійні навички Юлії, а й розвинув її розуміння цінності життя.
“Кожна врятована людина — це доказ того, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло. Ми всі боремося за це світло”, — зазначає вона.
Її історія є свідченням не лише фізичної та емоційної витримки, а й глибокого усвідомлення важливості своєї місії.
“Війна навчила мене бути швидкою і рішучою. Але найголовніше — вона навчила мене ніколи не втрачати віри”, — завершує вона.
Група інформації і комунікації Центрального ТУ
