Фельдшер патрульного батальйону 5 Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України Ярослав уже понад вісім років у війську. За цей час він пройшов шлях від санітарного інструктора до досвідченого бойового медика, виконував завдання на найскладніших ділянках фронту. Харківщина, Серебрянський ліс, Кліщіївка – у цих місцях Ярославу доводилось рятувати життя побратимів під ворожими обстрілами, організовувати евакуацію поранених, працювати в умовах, коли рахунок ішов на хвилини. Там він здобув безцінний бойовий і медичний досвід, який сьогодні використовує у роботі та ділиться ним, навчаючи інших.

До військової служби Ярослав прийшов свідомо. Ще до армії медицина приваблювала його можливістю допомагати людям та постійно вдосконалюватися.

У медицині ти постійно навчаєшся і розвиваєшся. Саме це мене й привабило», – говорить військовослужбовець.

Свій шлях у Національній гвардії України Ярослав розпочав у 2018 році зі строкової служби. Згодом підписав контракт і став санітарним інструктором патрульного батальйону.

З набуттям досвіду коло його обов’язків значно розширилося. Сьогодні Ярослав не лише надає невідкладну допомогу військовослужбовцям, а й координує медичний супровід особового складу, контролює проходження лікування, проводить профілактичні заходи та постійно навчає побратимів основам тактичної медицини.

Складного нічого немає, бо будь-яку проблему можна вирішити. Потрібно просто знайти правильний підхід», – каже Ярослав.

24 лютого 2022 року гвардієць пам’ятає до найменших деталей. Того ранку він мав вирушати у службове відрядження до Києва. Проте плани змінилися за кілька годин.

Приїхавши до військової частини, я отримав зброю, і ми одразу виїхали на захист Харкова», – згадує він.

Усе відбувалося дуже стрімко: часу на роздуми просто не було. Уже в перші години повномасштабного вторгнення його підрозділ виконував бойові завдання з оборони міста.

Після Харківщини були інші «гарячі» напрямки, де військовому медику довелося працювати практично без перепочинку.

Якщо працюємо в полях, евакуація може тривати навіть дві доби. У лісі – до однієї доби. Саме місцевість визначає, як швидко можна доставити пораненого до стабілізаційного пункту», – говорить гвардієць.

Такі часові проміжки означають, що медик повинен підтримувати життя пораненого в умовах, де немає стаціонарного обладнання, операційної чи повноцінної лікарні. Лише власні знання, аптечка, досвід і холоднокровність.

За словами Ярослава, переважна більшість поранень, із якими він стикався, були уламковими.

За весь час лише один випадок був із кульовим пораненням, у Серебрянському лісі. Найбільш виснажливими стали бої за Кліщіївку. Було дуже багато поранених, а я – один . Усі потребували допомоги одночасно. Це було надзвичайно важко морально й фізично», – пригадує Ярослав.

Саме тоді доводилося ухвалювати найскладніші рішення, визначаючи черговість допомоги, оцінюючи стан кожного пораненого та одночасно координуючи евакуацію.

Військовий медик рідко працює в безпечних умовах. Часто допомогу доводиться надавати просто під час бою.

Евакуйовували поранених під щільними артилерійськими й мінометними обстрілами. Найбільше запам’ятався випадок, коли побратим наступив на міну, але вона не здетонувала. Про це згадую й досі, адже все могло закінчитися зовсім інакше… Різні випадки були, та найбільш пам’ятні ті, коли вдається врятувати людину. Тоді відчуваєш, що виконав свій обов’язок», – розповідає гвардієць.

Ярослав переконаний, що військова медицина не терпить застою. Зміни на полі бою постійно змушують переглядати підходи до надання допомоги, удосконалювати алгоритми та засвоювати нові знання.

Саме тому він регулярно вивчає сучасні матеріали з тактичної медицини, аналізує нові протоколи, читає спеціалізовану літературу та проводить практичні заняття для особового складу. Особливу увагу приділяє тому, щоб кожен військовослужбовець умів діяти до прибуття медика.

Знання потрібно відточувати до автоматизму. Саме вони можуть урятувати життя ще до прибуття медика. Головним орієнтиром для мене залишаються стандарти Tactical Combat Casualty Care. Навички TCCC потрібно знати, як молитву», – наголошує Ярослав.

На його переконання, сучасний військовий повинен однаково добре володіти зброєю і вміти надати домедичну допомогу побратиму. Адже ці знання нерідко стають вирішальними у перші хвилини після поранення.

Одним із найбільших своїх професійних досягнень Ярослав вважає державну нагороду, отриману за врятоване життя. Втім, найважливішою винагородою для нього залишаються люди, які після поранень повертаються до життя.

Військовий медик повинен уміти все: і надати допомогу, і навчити інших рятувати життя, і бути психологом», – переконаний він.

Нині Ярослав виконує завдання на Південно-Слобожанському напрямку. На запитання, як він повертається до роботи після найважчих евакуацій, гвардієць лише усміхається і каже, що допомагає холодний душ. За цією короткою відповіддю стоїть звичка швидко повертатися до виконання обов’язків, адже новий виклик може надійти будь-якої миті, і медик має бути до нього готовим.

Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ