Зв’язок – один з найважливіших аспектів у війську, особливо під час ведення бойових дій, як в наступі, так і в обороні.
В лавах Національної гвардії України Олексій з позивним Лотос з 2019 року. Проходячи строкову службу хлопець зрозумів, що йому до душі все, що пов’язане з військовою справою, але більш за все його приваблювала робота зв’язківців. У 2020 році Олексій твердо вирішив стати професійним військовим: підписав контракт та з великим ентузіазмом поринув вивчати ази військового зв’язку.
«Мені цікаво було насамперед вирішити для себе, чому саме зв’язок. Це мобільність, адже від тебе на полі бою може залежати багато, а саме швидке опрацювання інформації, яку мені передавали, давало змогу оперативно діяти бійцям. Насправді, зв’язок – це доволі важка сфера, коли усвідомлюєш скільки в ній «підводних каменів», – ділиться думками гвардієць.
Олексій не раз брав участь в операції Об’єднаних сил на сході України. Цієї зими гвардієць перебував на черговій ротації – був начальником зв’язку ротної групи. 24 лютого по «черговому телефону» Лотос прийняв повідомлення про широкомасштабний наступ ворога по всій лінії зіткнення.
«Отримавши повідомлення від вищого командування, я негайно сповістив всі наші об’єкти, починаючи від командно-спостережного пункту управління, до кожного взводного опорного пункту, який є в нас у підпорядкуванні, і це було дуже швидко, менше ніж за хвилину», – згадує гвардієць.
Задачею Олексія на той час було швидке реагування на всі дзвінки та повідомлення, а також розуміння та знання способів швидкої й точної передачі інформації до особового складу на бойових позиціях.
«В той час, коли противник почав наступ зі сторони селища Гранітне, я швидко почав збирати все майно зв’язку для подальшого його переміщення та встановлення на новому місці. Необхідно було планувати свої кроки наперед», – розповідає про свої дії зв’язківець.
«Передислокувавшись у Волноваху, де ми довгий час успішно тримали оборону противника, в одному приміщенні, в підвалі, ми з бійцями розгорнули тимчасовий вузол зв’язку. Під звуки вибухів, під роботу ворожих мінометів і танків, я намагався зосередитися та працювати, адже розумів, що лише від мене зараз залежить зв’язок між підрозділами. Після чотириденної оборони ми переїхали групами на Вугледар, де під обстрілом російського танка також змогли налагодити зв’язок, хоча це здавалось не можливим. Мало хто уявляє, як важко швидко та правильно розгорнути зв’язок між бойовими підрозділами, які активно діють, постійно переміщуються і змінюють позиції, але це кропітка робота, яка доведена в мене до автоматизму. Я, напевно, ще ніколи так не радів», – з тривогою на вустах згадує гвардієць.
«Часто згадую, як по нашим позиціям летіли російські міни й снаряди танків. Жодного разу я не втрачав надії, тому що не міг підвести своїх побратимів. Кожен з них справжній герой, який неодноразово вів групу у бій, який безжально нищив окупантів і самовіддано робив таку важку, але необхідну військову роботу. В активних боях ми були одним цілим механізмом і кожен відмінно виконав поставлені завдання»,- з гордістю розповідає Олексій.
