Лікар-гвардієць на псевдо Ігорьович, воїн військової частини 3056 Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Завжди першим прибуває на місце обстрілу, щоб надати необхідну домедичну та медичну допомогу пораненим. Лише після того, як Ігорьович зробить все можливе і неможливе, бійця евакуйовують до медичних закладів.
«В моїй сім’ї медиків не було, але свого часу на телебаченні вийшов серіал «Доктор Хаус», який розпалив в мені бажання стати лікарем. По фаху я працював лікарем-ендокринологом. 24 лютого, на початку повномасштабного вторгнення, нас терміново скликали на нараду в лікарню та поставили задачу виписати всіх пацієнтів. Я всіх виписав, окрім однієї дівчинки, яка була щойно з реанімації, і ще не могла дати собі раду самостійно. Разом з нами вона пережила всі прильоти, потрапила під окупацію, витримала примусову працю, на так звану тимчасову владу, заборону користуванню гривні. В окупованому місті було дуже важко, було багато моментів, що ускладнювали людське життя», – розповідає медик.
«1 березня я був свідком, як російські війська йшли по Херсону і стріляли просто в цивільні автівки. Мені пощастило працювати в такому колективі, де не було жодного лікаря чи санітарки, які брали б їхню заробітну плату. Моїх медсестер головний лікар – колаборант, якого до нас призначили, постійно принижував за те, що не хотіли співпрацювати, – згадує часи окупації Ігорьович. Херсонські медики постійно надавали допомогу цивільним українцям, бо швидкість і правильність дій відіграють вирішальну роль для порятунку життя, кінцівок і майбутнього одужання, і хтось мав рятувати людей. – Постійні обстріли, моральний тиск, змусили мене залишити відділення. Хоча я намагався працювати до останнього, тому що був єдиним лікарем-ендокринологом на всю лікарню. Поки міг, знаходився поруч з пацієнтами, навіть при небезпеці».
Колаборанти, які працювали на окупантів, пропонували лікарю перейти на їх сторону. Після першої відмови відбулась друга розмова, на якій вони вели себе нахабно і різко. Гвардієць розповідає:
«Я зрозумів, що третій раз буде останнім, що тягнути немає куди. Зібрав речі та виїхав через Василівку на підконтрольну територію. На блок-постах росіяни роздягали, принижували, але вибратися таки пощастило».
Одразу по приїзду чоловік направився до найближчого ТЦК та СП, де йому запропонували служити в Харкові, на що відповів, що хоче бути ближче до рідної домівки та був призваний до лав військової частини 3058 НГУ.
Зараз Ігорьович постійно виконує службово-бойові завдання на Херсонщині. Рятує постраждалих від російських ракетних та артилерійських обстрілів цивільних і поранених побратимів-нацгвардійців на передових позиціях українських захисників. Він був першим, хто прибув на місце рятувати людей, коли війська рф вчергове обстріляли цивільне населення під час ліквідації наслідків підриву Каховської ГЕС. Говорить, що не зупиниться, і викладатиметься на повну задля перемоги, і після неї – лікуватиме українців, бо таке його призвання.
Медики, які самовіддано стають на захист Батьківщини, заслуговують найвищої поваги та підтримки. Їх праця і жертовність – неоціненний внесок у добробут та безпеку нашої держави.
Група інформації та комунікації Південного Одеського ТУ НГУ
