Гуманітарна катастрофа. Гвардієць розповів про ситуацію в Рубіжному - НГУ

Боєць Нацгвардії з позивним “Міні” декілька місяців захищав Рубіжне, що на Луганщині.

Сьогодні Рубіжне – суцільні руїни, ніби сюрреалістичні декорації, в яких на межі виживання існують нечисленні мешканці міста та покинуті тварини. Серед них, очевидно, є поранені, які не мають доступу до медицини. Залишилось дуже багато тіл непохованих загиблих. Рашисти послідовно впроваджували свою традиційну тактику “випаленої землі” у Рубіжному: руйнували будинок за будинком, квартал за кварталом. Їх смертоносне просування відчайдушно намагалися спинити українські військовослужбовці.

«Вперше, я потрапив під мінометний обстріл, коли виїжджав на бойове завдання. Тоді було влучання в бойову машину. Я та мої побратими одразу розформувалися по групах та зайняли позиції у будівлі, – згадує один із бойових епізодів “Міні”, який трапився на початку повномасштабного вторгнення РФ до України. – Вже через годину, щільність обстрілів дуже зросла. Не знаю, скільки випущено тих снарядів. Мені здалося, що більше сотні за наступні 60 хвилин. Я багато всього чув, але такої щільності ще ніколи. До вечора трохи стало тихіше».

Бойова обстановка у місті швидко змінювалася. Артилерійські дуелі швидко змінювались на вогневі контакти між піхотинцями.

«Я займаю оборону й одразу помічаю групу орків, які пересувалися на відстані, близько 500-600 метрів. Є контакт – і ми вступаємо в бій. Відбили атаку, слава Богу, поранених не було серед наших. Далі, знову змінюємо місце дислокації, – розповідає “Міні”. – Переходили з будинків до інших споруд, та вже не стежили за часом і не розрізняли день та ніч — тиск ворога дедалі посилювався. Він кидає сюди все: танки, артилерію, літаки».

Окупанти кидали у м’ясорубку вуличних боїв величезні людські ресурси, зокрема підрозділи сил спеціального призначення та звичайну піхоту. Вони накочувалися, як хвилі, намагаючись якщо не вибити, то виснажити сили захисників Рубіжного.

«Це дуже виснажувало. Ритм боїв був пекельний. Ми вже не могли його витримувати. Своїми руками я забирав загиблих товаришів з-під обстрілів. З орками вже ніхто не церемонився, ми також поливали їх “Градами”. Ми вели вогонь з РПГ та ПТРК. Нам було легше, бо ми мобільні. З моєї групи залишилися лише навідники – декілька осіб. Тоді я визвався заряджати “Стугну-П”, і одразу влучаємо у ворожий танк. Для нас була це маленька перемога за ті дні, – ділиться “Міні”. Водночас йому дуже болить доля цивільних, які потрапили у жорна цієї війни. – У деяких будинках залишалися пенсіонери. В одному ми знайшли лежачих бабусю та дідуся, ми винесли їх, та далі вже евакуювали. Усі ми тут дивимося в очі смерті, але зараз важлива лише Україна. Треба, щоб Україна перемогла».

До початку повномасштабного вторгнення, руйнування та подальшої окупації у Рубіжному мешкало 60 тисяч осіб. Його підприємства заробляли десяту частину бюджету Луганщини. Після трьох місяців важких боїв українські захисники були змушені відійти на підготовлені позиції. Жорстокі бої за Луганщину та Донеччину тривають.

Група інформації та комунікації військової частини 3035

 

Від admin