Важко уявити собі, які випробування проходять люди, які обирають собі долю бойових медиків. Вони стають свідками кривавих боїв, де життя та смерть тісно переплетені. Своїми спогадами та спостереженнями поділився бойовий медик Джгут.
За цивільною спеціальністю Джгут — фельдшер. Нині він — бойовий медик батальйону спецпризначення “Донбас” 15-го Слов’янського полку Національної гвардії України.
“У мене освіта фельдшерська. Я працював в Києві на швидкій допомозі, але коли пішов до армії та підписав контракт, моя доля повністю змінилася”, – розповідає Джгут.
Початок повномасштабного вторгнення піддав численним випробуванням його професіоналізм, стійкість та мотивацію. Доводилось дуже багато працювати з уламковими пораненнями та акубаротравмами.
“Найчастіше доводилося працювати з мінно-вибуховими, осколковими пораненнями. Було багато контузій і дуже по-різному реагували хлопці на них. У таких випадках людина може поводитись неадекватно”, – ділиться гвардієць. — Найважче було коли не вдавалося врятувати побратимів. Двоє вмерли у мене на руках. Один був до останнього у свідомості, я говорив з ним, що все буде добре, і я його врятую, але в нього була внутрішня кровотеча. Цьому зарадити ми ніяк не змогли. Потрібно розуміти, що такі випадки дуже складно виявляти, і людину надзвичайно складно врятувати навіть в умовах медичного закладу”.
Навіть у найтяжчих ситуаціях Джгут лишається сильним та холоднокровним. Мотивацію черпає у вірі.
“Перш за все рятує підтримка рідних і близьких, а ще віра в перемогу. Це допомагає не зламатися. Я бачу, що Господь Бог мене оберігає, — говорить медик. Він довгий час не розповідав рідним, що перевівся до Слов’янська. Рідні думали, що хлопець у Києві несе службу на блокпосту. — А мене потім поранили у Попасній, де ми потрапили практично в оточення. Ми “шуршали” [працювали] в тилу росіян. Мені тоді прошило осколками пальці, і по тілу посікло. На той момент у нас були вже загиблі наші. З’явилися “вагнери”. Вони були в чорному. Один з наших туди всипав чергу. І почалось! Постійно питаю себе, як “вагнери” потім не підійшли, не доробили свою справу. Я залишився один на позиції, а навколо чисте поле і ворог. Одразу закопав документи й телефон та зачаївся. Я чув, що вони говорили, і це диво, що вони мене не виявили. Тоді, як у фільмі, все життя перед очима пролетіло. Дочекався ночі та почав вибиратися полями. Десь на другий день хлопці із ЗСУ мене знайшли й підібрали, дякую їм! Але за той час, коли мене не було, батьки вже побачили фотографію з чорною стрічкою в Instagram, так вони й дізналися, що я на Донбасі”
Джгут продовжує свою роботу на передовій в одній з найбільш гарячих точок на сході.
Відділення інформації і комунікації Східного ТУ
