У цивільному житті наш герой відповідав за зв’язки з громадськістю і здійснення громадського контролю за діями влади. Богдан завжди був на «передовій»: захищав громадські інтереси під час незаконних будівництв, одним з перших пішов на Майдан у 2014 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення найважливішим для нього було вирішити два основних питання – бути мобілізованим і піти на фронт, та забезпечити безпеку родини.

«На другий день після 24 лютого я пішов в територіальну оборону, служив там на блокпосту. Пізніше ми з родиною переїхали у Львівську область, коли розумів, що вони в безпечному місці, добровільно пішов у військкомат. Там подивились на мій вік, на мою кучу болячок, на те, що мама онкохвора і спитали: «Ти чесно готовий служити?». Для мене відповідь була однозначна – готовий, на другий день мене мобілізували і вже з 19 березня я був на службі в Закарпатті, там пробув 10 місяців, займалися охороною особливо важливих державних і військових об’єктів. Безумовно там проходили з нами навчання. Вони в більшості своїй були теоретичного напрямку, але хотілося практичної діяльності, хотілося на фронт. Два рази я писав рапорт на фронт і 28 січня мене перевели в Харків», – розповів Депутат.

За цей період Богдан не маючи військового та бойового досвіду пройшов різний шлях навчань. Навчився азам – домедичній підготовці, стріляти з автомата, користуватися іншими видами зброї, різними видами і типами кулеметів, навчився їздити на броньованій машині піхоти і керувати екіпажем, виставляти цілі. Тобто, фактично виконувати безліч бойових завдань, які стоять перед солдатом.

«Я за освітою вчитель історії права і для мене важливо, щоб наше життя було справедливим. Саме тому до війни я займався громадською діяльністю і політичною роботою. В армії я дуже хочу, щоб всі військовослужбовці були захищені і були рівні перед законом. Тому що ми воюємо не просто за країну, щоб вигнати орків, ми воюємо за кращу державу. Коли я довідався, що в Національній гвардії основне гасло «Честь. Мужність. Закон», а в бригаді «Спартан» – «Об нас ламається ворог», мене це вразило. Це лозунг хоробрих людей, які захищають на передовій свою Батьківщину і свою родину. Саме на війні, в думках про Батьківщину, про родину, про небо, про жовто-блакитне, про державу, мене перемкнуло на творчість. Я раніше завжди писав вірші російською мовою, але саме в армії почав писати українською», – поділився Богдан.

Перебуваючи в лавах бригади нацгвардійцю спало на думку об’єднати всю свою творчість в одну збірку, оскільки вже було написано більше ста віршів, та ініціювати створення проєкту «Голос бойового серця», де люди, які не завжди мають можливість реалізувати свій творчий потенціал в армії, змогли б себе проявити та поділитися своїм творчим надбанням.

«В мене виникла ідея створення проєкту, я поділився зі своїми творчими побратимами і вони мене підтримали. Ми створили в соцмережах відповідні майданчики, куди кожен має можливість розмістити зразки своєї творчості. Цей проєкт ми запустили 9-го червня, він вже існує більше місяця, тільки за цей місяць опублікували твори 17 творчих особистостей, з них четверо з Національної гвардії, двох з яких нажаль вже немає серед живих. Рубрику де публікуємо творчість полеглих побратимів ми назвали «Небесні герої». Це фактично намагання створити певну антологію, певну хроніку творчості військових на війні», – підкреслив поет.

Богдан Назаренко не завжди пише вірші про війну, здебільшого – це соціальна лірика, вірші які написані на війні. Для таких як він, дуже важливо бути почутими.

«Ми прагнемо всі ці події, які бачимо безпосередньо в бойових ситуаціях втілювати в творчість і своїми словами донести існуючому суспільству, існуючому світу, громаді наші переживання, наше бачення війни, чого ми прагнемо, чого намагаємося дійти, про що думаємо, та що нас непокоїть. Душі військових – це як зранений нерв, це як натягнута струна. Пройде багато часу і буде потрібно зробити дуже багато заходів для реабілітації цих військових, які повернуться чи поранені, чи з пораненими душами. Творчість – це якраз один з механізмів соціальної реабілітації на війні. Це є місточок між минулим і майбутнім. Це місточок між жахливим реальним сьогоденням і мирним спокійним життям. Ми прагнемо щоб нас почули. І поки ми живемо і поки б’ється серце кожного з нас, ми будемо творити і воювати за нашу державу».

Відділення інформації та комунікації Східного ТУ