Цього разу тривога була не навчальною – напередодні повномасштабного вторгнення російських військ ворожі судна порушили територіальні води України. Ротно-тактична група, яка базувалася під час ротації на околиці Маріуполя, перейшла у підпорядкування «Азову».
Перший бій за Маріуполь ми зустріли на блокпосту 2 березня. Очікувався прорив ворожої техніки зі сторони населеного пункту Мангуш і наш підрозділ прибув на підкріплення. Російські війська гатили по блокпосту із танків, намагаючись прорвати оборону, однак, їх наступ було відбито. Згодом була обрана більш зручна позиція, яка стала рашистам «кісткою поперек горла» – із неї добре проглядалася дорога, а важка техніка противника раз по раз намагалася провести «розвідку боєм». Кілька одиниць їхньої техніки під час таких вилазок було знищено», – розповідає Мат.
Вже за кілька днів розпочалися вуличні бої.
Попередній
Наступна
Ми пересувалися по місту невеликими групами, по 4-5 чоловік. Отримували завдання тримати ту чи іншу ділянку, обороняти позиції. Росіяни не шкодували снарядів – били по нам із усього, що у них було. Танки, «Гради», «Урагани», різнокаліберна артилерія, ударна авіація, скидали на голови фосфорні бомби», – згадує Мат.
Старшим над групою, у якій знаходився гвардієць, був азовець з позивним «Раз-два».
Ми не запам’ятовували імен, усі спілкувалися лише позивними. І кожен намагався бути з кимось із «своїх». Для чого це потрібно? Ми розуміли, що це війна, і вона несе за собою втрати. Ми з моїм товаришем, з першого дня трималися разом, тому нам дали позивні Шах і Мат, – розповідає військовий.
За його словами, росіяни постійно відстежували рух військових, прослуховували рації і, якщо українські військові займали позиції, намагалися їх звідти «викурювати» – випалювали цілі будівлі, залишаючи по собі лише згарище. Саме таким згарищем і став Маріуполь впродовж трьох місяців.
Найбільше було шкода цивільних, звичайних мирних людей. Російські солдати не жалкують нікого. Я пам’ятаю, як проходив повз під’їзду, біля якого троє маріупольців, двоє чоловіків та жінка готували собі обід. А вже через кілька хвилин їх вбив російський снаряд», – говорить гвардієць.
Я не жалкую про те, що опинився в Маріуполі. Росіяни напали на нас, і ми із честю виконали наказ – тримали оборону і гідно захищали свою землю», – відзначає Мат.
Після одного з чергових обстрілів Мат отримав важке поранення стегна. Під обстрілами його змогли евакуювати до польового госпіталю, де він отримав медичну допомогу. Через кілька днів з «Азовсталі» він потрапив у полон в колонію у Новоазовськ. 29 червня у рамках обміну Мат повернувся додому та проходить лікування.
Група інформації та комунікації Центрального ТУ
