Про нього кажуть: цей хлопець на початку війни повернувся у батальйон, де воював раніше; був підпорядкований у стрілецький підрозділ – і за 8 місяців війни перекваліфікував його на підрозділ авіа- та радіорозвідки. Причому зміг їх поєднати, щоб доповнювали один одного задля кінцевого результату. Зробив справжню логістичну революцію.
І от ми сидимо в одній із кав`ярень Києва, коли Олександр або Черкес – таким є позивний “хлопчини” – вирвався з Донбасу на кілька днів, аби вирішити мільйон справ для своїх підлеглих. І перше запитання, яке ставить йому “Цензор” – про сутність цієї “логістичної революції”.
– Не цитуватиму всіх схвальних слів, які я про тебе чув. Скажу тільки, що вони справляють враження. Але поясни: який скачок у ККД дає таке поєднання? Ми що, краще розуміємо, як все побудовано у логістиці ворога?
– Це стосується не тільки логістики, щоб виграти цю війну потрібно воювати технологіями а не людьми. В 2014 році ми починали добровольцями. І я пишаюсь десь в глибині душі, що це сталось саме так. Але тоді в мене мізки були влаштовані абсолютно інакше. Я був простим солдатом, ніким не командував, ні за кого не відповідав. Але при цьому відправляв на волонтерів та потреби більше, ніж зарплата контрактника, бо хотів мати гарне забезпечення, наскільки тоді це було можливим. Зарплатою точно мене тоді неможливо було заохотити, мотивація і була і є зовсім не про гроші. Але в цію війну я повернувся абсолютно іншою людиною. Після війни в 2014-2016 роках ми розійшлись хто куди, працювати, жити, заробляти гроші.
– Багато класного народу, дуже корисного, звалило у 2017-18, тому що армія розмивалася усілякою немотивованою публікою.
– Тоді я особисто для себе пообіцяв, що повернуся, як тільки буде гостра необхідність. Так і сталося. 15 лютого я приїхав в Україну.
– Звідки?
– З Америки, з Нью-Йорку.
– А що ти там робив?
– Жив. Працював.
– Заробляв?
– Да, і досить непогано)
– Можеш сказати, чим займався?
– Різними речами. Встиг попрацювати і менеджером ресторану у Мангеттені, і інженером на підприємстві. Крайня моя робота була саме інженером.
Я приїхав 15 лютого і розумів, що є дуже-дуже великий шанс початку війни. Не буду казати, що знав, що війна почнеться. Почав ворушити друзів, знайомих, побратимів щодо того, що скоріше за все почнеться, ми повинні бути готові. Відповідно, готувався сам. Тому коли почалося повномасштабне вторгнення, це для мене не було новиною. Я був готовий. Взяв сумку зранку – і пішов. І всі ті люди, що прийшли зараз на фронт, це дуже розумні, освічені люди. Ми розуміємо, що якщо ми не зробимо це, то ніхто не зробить за нас. Вважаю нормальним, коли не ти чекаєш, поки тобі скажуть, займайся оцим, тому що це ефективно. А шукаєш, як бути максимально ефективним.
Отже, ми почали працювати і зрозуміли, що маємо щось робити з нестачею інформації. Ще з окупації Києва та області. В армії є більш прості речі, а є технологічні – радіоперехоплення, радіозв’язок, радіопелеганція, аеророзвідка на коптерах, аеророзвідка на крилах. Ми зрозуміли, що це важливий і перспективний напрямок, який приносить свої результати. Але ми вчились на власному досвіді, універсального рецепту не було і немає.
– Це ж вчитися треба таких технічних речей. Причому не одному бійцю, не двом, а всім!
– Так.
– А якісь базові навички були у всіх?
– У нас були люди, в яких був досвід у мирному житті. Не професійний, але був. Були дуже хороші і толкові побратими, наприклад, покійний Лис із батальону Кульчицького. Ми багато чого навчились у нього, за мирного часу це була одна з його складових роботи. Але в більшості це тільки бойовий досвід, напрацьовування досвіду та іще раз напрацьовування досвіду. Ми продовжуємо вчитись всюди, де можемо і вважаємо за потрібне, і це приносить свої результати. Звертаємось до тих хто має інший досвід, запитуємо.
– Що ж, профі, якщо вони відкриті і справді обожнюють свою справу, люблять такі питання. А ще, наскільки я розумію, у вас розвинуті горизонтальні зв’язки з іншими підрозділами, не кажучи вже про волонтерів.
– Горизонтальні зв’язки треба розвивати, це дуже важливо для результатів. Налагоджувати комунікацію, як каже побратим Батон, “поговорити особисто як, що, куди, чого”.
– А знаєш, у тебе є однодумці. Ось що розказав мені американський бізнесмен українського походження Ігор Коваль, який, серед іншого, допомагає і нашим радіо- та відеорозвідникам. Це він про офіцера радіорозвідки з Дніпра, який зробив на своєму напрямку схожу революцію: “Розкажу про відеорозвідку. От заходжу я до них; стоять телевізори. Нічого не чути. Він каже: “От що ми знаємо з даних від нашої відеокамери з тисячократним наближенням. Спочатку бачимо на тій стороні лише якусь посадочку – і більше нічого. А тепер приблизимо – і ти бачиш, де стоять військові машини. І от якби ми чули, що вони говорять між собою, то ми би одразу підготували своїх, і вони б попередньо вдарили туди, звідки вони хочуть стріляти! Розумієш, наскільки це важливо?”
І далі Коваль додає: “Зараз от їду до них, купив йому ще один лептоп, бо йому потрібно. І зараз везу йому розкодовувач із кабелем, лептоп. І тепер відео і вуха матимуть і відеорозвідка, і радіорозвідка! І так два військові підрозділи будуть співпрацювати разом!”
Як тобі ця історія?
– Відеокамери ми пробували. Але ми рухаємось поступово, у міру сил та можливостей. Поки що це в розробці.
– От тільки немає крутого американського бізнесмена українського походження у вас…
– (Посміхається) Нічого, ми знайдемо. Ми не будемо чекати. Якщо є перспективний напрямок, ми будемо працювати. Ми дуже замотивовані. Якщо потрібен буде бізнесмен, щоб усе працювало, ми його знайдемо.
Нам потрібно мати максимум інформації. І вона має бути доступною для всіх ланок. Не тільки для командирів середньої та вищої. Щоб командир взводу, який перебуває на нулі, знав реалії ситуації. Розумів, що у ворога відбувається, коли планується наступ.
За рахунок інформації, яку збираємо та акумулюємо, ми підвищуємо ефективність всіх суміжних підрозділів, які її отримують і працюють із нею.
Ми воліємо, щоб працююча система вдосконалювалась та ще успішніше працювала. Мають дружити напрямки відеопідтвердження, радіоперехоплення, аеро та відео розвідки. Ми коли починали, ми багато чого робили інтуїтивно. Але виявились праві.
– Ще й як праві, судячи з вашої ефективності.
– Ми отримуємо дуже гарні результати, коли все працює як єдина система. Коли радіорозвідка добирає дані від аеророзвідки, далі працює артилерія, і ми отримуємо результат у вигляді знищення ворожої важкої техніки, командних пунків, це допомагає знати плани противника і бути на декілька кроків вперед.
І ми прямо-таки: так воно ж так повинно було бути з самого початку, ще з лютого чи з березня!
– Держава вам допомагає з деталями, технікою, логістикою роботи? Чи як часто буває у відео- і аеророзвідці, доводиться спиратися на горизонтальні зв’язки, на волонтерів, фанів своєї справи?
– Комплексне питання. Держава допомагає у міру своїх сил та можливостей. В чомусь ми покладаємось на фонди та волонтерів. Є певні бюрократичні аспекти і багато чого міняється зараз, у кращий бік, над чимось ми працюємо.
– Я намагався вибити Старлінк для одного підрозділу – через політиків, депутатів. Одна гарна людина написала листи на Міністерство цифрової трансформації. І питання досі гуляє між структурами. Трансформується…
– Питання менеджменту актуально в будь-якій сфері. Особливо і звісно, на війні так само. Щоб побудувати ефективний підрозділ треба мати ефективних господарників, менеджерів, всіх ключових людей, на яких ти будеш спиратися. Тоді можна розподіляти задачі. Хтось займатиметься ремонтом авто, хтось – аеророзвідкою, хтось радіорозвідкою, хтось – спілкуванням із волонтерами.
– Десь для розуміння, щоби якусь картинку мав собі в голові читач, як ви працюєте? Це певний підвал, у якому стоять монітори, і хлопці сидять, кліпають червоними від недосипу очима і зводять всю інформацію, якось співставляють факти?
– Скоріш із червоними вухами. Це багато процесів. До того, як сісти і збирати інформацію, треба зрозуміти, де ставити точки радіоперехоплення. Окреме питання забезпечення живлення цієї точки. Багатозадачність.
До центру збору інформації ще є багато організаційних процесів, якими ми теж весь час займаємось.
– І як, із загального масиву інформації – скільки цікаво, а скільки – не дуже?
– Багато що приходить, знову ж таки, з досвідом. Інколи ми можемо навіть не дивитись, що це за частота, а взнаємо голос. Знаємо посаду, чим займається. Є і речі, які беззмістовні, як-от розмови про дружин. Ми багато чого співставляємо між собою дані. Як між собою поєднується інформація, аналізуємо та робимо висновки.
– А якщо проходить якась оперативна інформація?
– Ми, звісно, нею ділимось. Наприклад, ми слухаємо артилерію, яка планує роботу. Ми повинні попередити людей, що зараз по них, або близько до них буде прилітати, – щоб вони заховалися. Або летять літаки-вертольоти, або летять ракети і таке інше.
Є інформація яка допомагає планувати та робити висновки на майбутнє. Скажімо, розуміння, що ворог готується до атаки, відступи, ротація в них через тиждень. Тоді ми чекаємо на появу техніки, спостерігаємо, звідки вона виїздить, куди заїзджає, розуміємо де важливі точки, працюємо.
– Цікаво і детально розповів, дякую. Тепер давай про аеророзвідку.
– Різні засоби – різна мета. Крила літають далі і розвідують. Коптери коригують. Залежно від ділянки фронту ми розуміємо, що нам потрібно – зібрати інформацію або дорозвідувати деталі.
Зрідка буває, що нам потрібно поспостерігати довше, десь тиждень. Це буває, коли є якась інформація, що є щось набагато важливіше, ніж ми бачимо на перший погляд.
Або наприклад, техніка в русі. Ми дочекаємось, поки вона зупиниться. Дорозвідуємо крилом, потім можна подивитись ближче, може підїхати, може вийти за нуль, в сіру зону, щоб долетіти на потрібну відстань і побачити важливі деталі.
-Круто. Немов з вами там побував.
– Мені воювати дуже класно – тому що у нашому підрозділі люди мотивовані. Вони хочуть наближати перемогу. Всі розуміють, для чого ми тут зібралися. Всі знають, про що це. Нам треба Перемога. Щоб перемогти, нам треба знищити якомога більша кацапів. От і все. Дуже просто. Тому вони самі хочуть працювати. Тільки й чую: давай, ми поїдемо туди, давай поїдемо сюди, давай нам роботу, Черкес!
– Наприкінці цього тексту ми поставимо дані, користуючись якими читачі зможуть допомогти фінансово, хто скільки може. А у мене таке питання. Якщо говорити про спеціалізацію вашого підрозділу і ваших колег з таких же підрозділів, у чому ви сильніші, а в чому, ви відчуваєте, що ворог має перевагу (маємо надію, що тимчасово)?
– Цікаве питання. Почну з очевидних пунктів про те, що у нас мотивація, ми на своїй землі. Ми вбиваємо ворога, який прийшов до нас вбивати, ґвалтувати наших дружин, матерів, катувати наших громадян. Ми думаємо про максимальну ефективність в бою. Наша мета – вижити, щоб перемогти і жити далі на нашій землі, будувати бізнеси, повертатись до мирного життя.
Вони ж в принципі хочуть вижити. Не важливий їм результат, якщо ми будемо брати солдатів простих, офіцерів. Яка їм різниця, чого там хоче х*йло. Головне – вижити.
– У них ще раніше була мотивація грабувати. Але зараз з цим погірше. Територій нових немає, а з багатьох їх вже повиганяли.
– Там все уже розграблено..
Є ще пункти. Про горизонтальні зв’язочки. Ми йдемо до іншого підрозділу і робимо те, що називається красивим словосполученням “заходимо у взаємодію, щоб збільшити нашу ефективність”.
– Є гарне англійське слово “cooperate”.
– Да-да, кооперація. Все правильно. У тому числі – щоби обмінятися інформацією, щоб ми не робили одне і те саме; щоби ми і вони не літали в одну і ту саму точку і не дивилися на одне і те саме.
– А як з горизонтальними зв`язками у русні?
– У них я такого не чув, щоб вони якось цікавилися, хто там збоку, що. У них дуже чітка вертикаль. Спускається наказ. Потім, якщо треба, відповідно, їм реагувати, наказ буде підніматися, переводитися на арту – і так далі. Ланки, дуже багато ланок. Ми за 3 хвилини можемо викликати арту, яка буде лупити по цілі. Тут, звісно, Старлінк – це спасіння.
– Як тобі оці всі пости Маска – то я не буду оплачувати обслуговування Старлінків, то буду…
– Там є багато аспектів, я думаю, але я не читаю новини. Чесно, не маю часу. Я концентрую максимум зусиль на новинах і інформації по тій зоні відповідальності, яка є у нашого батальйону. Якщо я буду читати все, це буде, крім того, що відволікати і забирати у мене дорогоцінний час, давати мені інформацію, на яку я не маю впливу. Це свого роду стоїцизм. Якщо я може вплинути на ситуацію, я дію. Якщо не можу – забуваю. Яка мені різниця, дасть він чи не дасть? Я просто на це не вплину. Я ж йому не напишу листа.
– Продовжуючи тему про сильні сторони росіян. Спочатку війни казали, що їх РЕБи – на досить високому рівні…
– Так і є.
– Але ми швидко вчимося. Це так і досі?
– Да. Через те, що ми швидко навчилися, ми можемо отримати потужні засоби радіоелектронної боротьби від наших партнерів.
– А те, що зараз кажуть, що союзники планують передати Україні комплекси для ураження беспілотних літальних апаратів іранського і російського виробництва, що це нейтралізує фактор іранських беспілотників. Бо цих іранських беспілотників так багато в інформпросторі і нашому житті…
– Згоден, але знову ж таки, мій підрозділ не займається збиванням ПВО. Якщо б ми займалися цим, думаю, я би відповів на питання. Я тут можу порадіти через те, що нам щось дадуть, чим можна збивати Шахеди.
– Тоді змінімо тему. Сьогодні спілкувався з одним з координаторів партизанських дій на окупованій території. І він казав про величезну різницю у світосприйнятті у нинішніх українців і росіян. Насамперед, каже він, це стосується уваги до цінності людського життя. Це справді так? Чи на війні ця різниця нами з певних пропагандистських патріотичних цілей перебільшується, бо просто росія – ворог, тобто ми – хороші, а вони – погані?
– В нас командування в безпосередній близькості від своїх людей, розуміє, що відбувається. В рашки командування далеко і не на передовій, цінність життя для них мінімальна. Вони працюють на вигадані наративи щодо звільнення нас від уявних нацистів. Це м`яко кажучи, така собі мотивація і світосприйняття.
Окрема історія – забезпечення. Наскільки їхнє командування переживає та турбується, щоб боєць був одягнений в гарний бронік, теплу куртку, щоб мав тепловізор? Але вони броніки купують за свій рахунок. В цілому ми дуже згуртовані, знову ж таки, були і є, ми стоїмо один за одного. Вони – ні.
Їхні командири посилають солдат на вірну смерть, без підготовки до самої операції. Коли в Студенку була оточена рота, 38 чоловік, їм могли дати наказ на вихід раніше, було ж зрозуміло, що вони потрапляють в оточення. Але їхнім командирам, якщо там такі взагалі були (це ж “ЛНР-ДНР” підрозділ був) – так от, їхнім командирам було все одно на них. Їм, я так розумію, дали наказ, коли вже все скінчилося…Пара людей лише вийшли живими …
– А у нас тобі доводилося оце зверхнє ставлення до своїх чути у розмовах середнього чи вищого командного складу?
– Це ж армія, а не компанія по виробництву взуття. Як повинен зверхньо звучати наказ? В тому-то і вся різниця, що це не так що, будь ласка, зроби мені звіт оцей. В армії це буде наказ зайняти висоту. Чи можна взагалі сказати, що цей наказ був зверхній до мене? Це трошки інше.
Ми ж всі цивільні. Я теж – той самий цивільний. Просто країна зараз так само, як в 14 році, не потребує фінансистів, сантехників, вчителів і менеджерів. Країні зараз потрібні воїни. Я готовий запрягтися, бути цим воїном – все одно, що робити. Головне, щоб Перемога була. І так само всі в моєму підрозділі.
– Ну, сам же казав, що був на Мангеттені менеджером ресторану. Навички в чомусь дуже різні, а в чомусь – дуже схожі.
– Так, у мене дуже сильна мотивація. Я готовий робити будь що. Головне, щоб це було для Перемоги. Треба піти з хлопцями за нуль – я буду ходити за нуль. Треба телефонувати волонтерам, просити – я не буду говорити, що я принижуюся. Ні-ні-ні, в жодному разі це не принизливо, абсолютно. Я буду телефонувати. Треба піти до моїх командирів, просити у них дайте мені більше людей – піду. У мене в людей по 13-14 годин зміна – це нормально. Але є обмеження цього ресурсу людського…
– Оскільки ти вже згадав, як зараз вдягають росіян, спитаю: а як у вашого підрозділу з теплим одягом на зиму, взагалі з екіпіровкою? Держава забезпечила? Якщо ні, то чого бракує?
– Чого бракує, тим ми займаємося. Входимо в зиму. Ми готувалися до цього. Місяць тому я зателефонував своїм волонтерам (так само як і деякі люди з мого взводу) і сказав: нам потрібно те-то і те-то. Зима – це ж не тільки одяг. Зимова резина, додаткові штуки для крил, коптерів.
– Останні два запитання. Я їх всім ставлю, військовим. Сашку, ми переможемо у цій війні?
– Звісно, у нас немає іншого варіанту.
– А чому ми переможемо?
– Що би Росія не робила, ми переможемо у будь-якому разі. Це питання лише часу. Чим довше це буде, тим гірше. Ми працюємо не просто на Перемогу, а щоб швидше перемогти. В цьому питанні – щоб позбутися цих кацапів-ідіотів на нашій території. Щоб вони вже перегнили, і ми почали відбудовувати Україну. Тобто питання не Перемоги чи поразки, а питання скільки часу для Перемоги знадобиться.
Євген Кузьменко, “Цензор.НЕТ”
